Дванадцять тисяч років тому острова Хаоккайдо, Рюкю, а також Сахалін і Курилыские острова населяв дивовижний і самобутній народ. На Далекому Сході представники айну з’явилися за десять тисячоліть до приходу сюди японців.
Зовні айну (айни) мали досить багато схожих рис з європейцями, наприклад рясну рослинність на тілі та обличчі. Крім того, представники древнього народу були білошкірими і високорослими. Так багато «японські» слова походять з самобутнього мови айну: «фудзі» (бабуся), «цусіма» (далекий), а «яматай» (місце, де море розсікає сушу). Як і звідки цей незвичайний народ опинився на Курильських островах в їх околицях навіть зараз є загадкою, є версія, що айни прибутку в ці місця з Полінезії або Індонезії.
Чим же займалися представники корінного народу Курив і Сахаліну? Айни були справжніми мисливцями і відважними воїнами. Чоловіки володіли унікальним мистецтвом ведення бою за допомогою двох мечів. Саме ці люди стали родоначальниками так званого кодексу самураїв, передбачав ритуальне самогубство харакірі. Подібні навички на кілька сотень років допомогли представникам айну відстрочити своє знищення від рук японців, які прийшли в ці місця десять тисяч років тому з Корейського півострова.
Айну мали не тільки самобутній мову, але й вели рахунок по-своєму – двадцятками. Основною статтею прожитку цих людей виразно було полювання на морського котика і тюленя, а також рибальство. Для пересування взимку айну використовували снігоступи і упряжки собак. Крім хутра корінні жителі Курив носили одяг, зроблений з кропиви або лубу. Поклонялися айну таким богам, як Ластівка (бог моря) чи Ведмідь (бог лісу), останніх вони приносили в жертву, вірячи, що душі убитих ведмедів переродятся знову.
Цікавими і самобутніми можна назвати і звичаї айну. Так представники цієї громади ніколи не заходили в чужий будинок, попередньо не покашляв біля входу. Гість зазвичай проходив до вогнища, де починав потирати руки і погладжувати бороду, при цьому обов’язково потрібно було побажати господарям всі самого найкращого. Якщо візит був бажаним, господар починав у відповідь погладжувати свою бороду. Зараз такий забавний ритуал виразно би викликав подив.
Цікаво, що після весілля чоловік йшов жити в будинок своєї новоспеченої дружини, яка після заміжжя робила під носом татуювання у вигляді вусів. Так діти айну не отримували імен при народженні, це подія відбувалося через кілька років, коли виявлялися ті чи інші таланти і якості карапуза: «швидкий», «влучний», «красива» і т. д.
Не одне століття японці намагалися знищити айну, поступово відтісняючи їх на північ. Але остаточна перемога над жителями островів стала можливо тільки в XVIII столітті, коли японська армія стала використовувати артилерію. А адже ще на початку XVIII століття російські купці писали у своїх нотатках, що на островах дуже багато людей, які не є нічиїми підданими.
Але вже в 1777 році наше підданство з’явилося у Ітурупа, Кунашира і Хоккайдо. Люди прийняли православ’я – виявилися захищені від своїх кровожерливих сусідів-японців. Проте вже через сторіччя — після переговорів 1855 року, Сахалін став спільної російсько-японської вотчиною. А життя айну перетворилася на пекло, адже Японія всіма силами взялася за знищення аборигенів Сахаліну. У той же час Кунашир, Ітуруп і Хамобаи перейшли до японців.
Першим справою стали перекриватися мережами гирла річок, риба більше не мала можливості запливати у водойми, де рибалили айну, а наявність власних морських снастей було заборонено японським урядом, так почався голод. На острови приїжджали тисячі японців, вони нищили церкви і забороняли торгівлю з росіянами. Деякі представники айну жили на становищі рабів, а інших зігнали в подобу резервації, де багато з них померли від голоду протягом першого ж року. Залишки сахалінських айну відправили на кам’янистий острів Шикотан, де люди продовжили голодувати. В перших десятиліттях XX століття про корінних жителів Курив дізналася Європа, але до цього часу на острові залишилося лише 20 чоловік, тоді представників колись гордого народу перевезли на Хоккайдо. Після російсько-японської війни уряд Японії почав активну асиміляцію з залишками айну, їм дали японські імена і релігію. Після Другої світової війни «крупиці» народу були видворені з радянською вотчини, як японці…
У 2008 році Японія визнала айну як окремий народ, в країні зараз проживає близько 25 тисяч його представників, які не знають своєї мови і традицій. Ще 109 представників айну живуть на Камчатці.
Дивіться також: Депутат Держдуми запропонував перейменувати Курильські острови
