Англійка знову паскудить… Під крики про російську загрозу будується імперія

41


Англійські еліти не змирилися з втратою імперського статусу і званням Британії, як володарки морів. Ряд відбулися за останні два роки подій, які здаються випадковими тільки на перший погляд, переконливо свідчать – англійці почали свою велику гру за повернення Великобританії колишнього статусу.
Війна в Іраку і Афганістані, агресія проти Лівії, безлади в Єгипті, брексит, отруєння Скрипалів, звинувачення Сирії і Росії в застосуванні хімічної зброї, ракетні атаки на Сирію – це все здається низкою трагічних безглуздих подій, за якими стоїть головний світовий гегемон з непередбачуваним Трампом у керма…
В цілому можна зрозуміти, для чого цей хаос потрібен США – створити у світі точки напруженості і на цій глобальній конфронтації утримати світове лідерство. А за США єдиним фронтом стоять європейські союзники. Або немає ніякого єдиного фронту? І яку роль у цьому союзі грає велика Британія, яка в останні роки проявляє просто гіперактивність у світовій політиці?
Для того, щоб відповісти на останнє питання потрібно згадати деякі події, якого мали місце в часи Другої світової війни.
Перед Другою світовою війною Великобританія була найбільшою державою світу і за площею, і за кількістю населення – імперія над якою не заходить сонце. Вже не найпотужнішим економічно, але ще самим серйозним гравцем у великій геополітиці. Друга світова війна пішла зовсім не так, як її планували в Лондоні та «Володарка морів», несподівано опинилася в складному становищі – тут і поразка на континентальній Європі, і нальоти німецької авіації на королівство, і німецькі підводні човни, які організували справжню блокаду острова – Великобританія багато століть жила за рахунок колоній, а німці почали топити транспорти, які йшли у Великобританію і швидко привели англійську економіку до краху і загрозу голоду.
Для супроводу транспортів з колоній не вистачало військових кораблів і в 1940 році Черчілль був змушений звернутися за допомогою до свого основного союзника США. Рузвельт увійшов у важке становище англійців і запропонував передати королівському флоту близько 100 американських есмінців. Не самих нових або, що буде точніше, зовсім не нових, але майже безкоштовно. Американці були готові передати есмінці з однією умовою – компанії з США одержать право торгувати з англійськими колоніями.
Справа в тому, що до описуваних подій англійці під загрозою застосування сили не допускали в свої колонії нікого. Більш того, у Великобританії вважалося кримінальним злочином будівництво в англійських колоніях виробничих підприємств – колонії були постачальниками сировини, а всі товари з високою доданою вартістю англійські колонії отримували з метрополії. Війна змусила пустити в ці райські економічні кущі американців.
А що було далі – ви й самі знаєте. Американці з колоній після війни не пішли. Більше того, саме американці змусили англійців «розпустити імперію» після закінчення Другої світової війни.
Деякий час англійські еліти якось мирилися з втратою статусу якщо не світового гегемона, великого гравця в геополітиці. Швидше навіть не мирились, а шукали спосіб повернути собі і статус, і, чого гріха таїти, колонії, як джерело економічного добробуту. А з національною економікою ситуація дійсно розвивається не дуже добре (зараз не місце розбирати нюанси зростання англійської ВВП, який вже включили проституцію і наркотики).
Була надія осідлати Євросоюз і очолити нарождающуюся Європейську імперію. Можна припустити, що саме з такою метою Великобританія приєдналася до сім’ї братніх європейських народів. Приєдналася, треба сказати, на пільгових умовах і з хорошими преференціями. Однак незабаром з’ясувалося, що у Євросоюзі вже є держава, яка претендує на верховну владу в Європі і німці від цієї своєї мрії відмовлятися не збираються, а перемогти Німеччину у прямій економічній й політичній боротьбі не вийде.
Тим більше не вийде, що США, які спочатку виступали за євроінтеграцію, дали чітко зрозуміти, що вони не допустять появи в Європі єдиного державного об’єднання. Євросоюз у нинішньому аморфному стані (без єдиної економіки, армії і політики) американців влаштовує, а ось єдина Європа, як потенційний конкурент навіть в економіці, Вашингтону не потрібна. І не важливо, хто буде на чолі цього Євросоюзу.
Зрозуміло, що якщо Євросоюз не складеться в єдину державу, то довго це співтовариство не протягне: є зовнішні гравці, яким монолітний Євросоюз не потрібен, і є наростаючі проблеми в самому Євросоюзі, які Брюссель вирішити не може (або не хоче під впливом зовнішнього тиску), що викликає невдоволення вже в самій Європі.
У такій ситуації для Великобританії могло б бути два рішення:

  • залишитися в Євросоюзі, зіпсувати відносини з США і прикласти зусилля для створення Європи повноцінної імперії, щоб зайняти в цьому об’єднанні почесне друге (а виходячи з погіршенням ситуації в економіці далеко не друге) місце;
  • вийти з Євросоюзу і приєднатися до США на правах 666-го штату.

Обидва цих рішення ставлять жирний хрест на претензії англійських еліт, які знову бажають правити морями з Лондона. Саме тому, що бажають знову правити і був обраний третій шлях – відновити Британську імперію.
А для реанімації імперії необхідно відтворити відповідну економічну зону. А така зона не може бути успішною, в умовах сучасного світу, якщо в ній проживає менше 500 мільйонів чоловік. На острові живе всього 80 мільйонів. Де взяти ще 420, які будуть годувати 80?
АНГЛІЙКА ЗНОВУ ПАСКУДИТЬ
В майбутню імперію повинні увійти Франція, Бельгія, Іспанія, Португалія, країни Магрибу (Лівія, Туніс, Марокко, Алжир, Західна Сахара та Мавританія) і деякі колишні колонії в Азії.
Для здійснення плану англійські джентльмени вирішили не вигадувати велосипед, а повторити гру, яка вже була розіграна в Європі в кінці дев’ятнадцятого століття. І що, потім, призвела до Першої і Другої світових воєн.
В кінці дев’ятнадцятого століття Франція почала активно втручатися в англійські справи на Близькому Сході, а особливо в «споконвічних британських володіннях»: Єгипті і на Суецькому каналі. У Лондоні вирішили, що французи створюють загрози для Британської Індії. А ще французи почали активно будувати військовий флот, погрожували приєднати до Франції Бельгію. Все це в сукупності загрожувало британському величі.
У цей момент знову виникло «іспанську спадщину» — на іспанський престол своїх кандидатів висунули Франція і Пруссія (в ті часи єдиної Німеччини ще не було). Наполеон III в ультимативній формі зажадав від прусського Вільгельма I відмовитися від претензій на іспанський престол. Вільгельм війни відверто не хотів і спробував залагодити конфлікт. Однак, в згасаюче протистояння втрутилися треті зацікавлені сили.
Англія запропонувала Франції великий кредит на пільгових умовах під майбутні військові перемоги, англійські дипломати активно працювали з, як би зараз сказали, громадською думкою і в підсумку французьке суспільство буквально почало вимагати війни з Пруссією. Тим більше, що на боці Франції обіцяла виступити і могутня Великобританія. Підтримати якщо не військовою силою, то грошима і дипломатією.
Наполеон III зажадав від Вільгельма I зробити заяву, в письмовому вигляді, про те, що Пруссія зобов’язується «ніколи не робити замах на гідність Франції», що в ті часи було вже прямим і грубим образою прусської монархії. Вільгельм, однак, вирішив поступитися. Але у справу втрутився прусський канцлер О. Бісмарк, який підкоригував королівську депешу (зробив відповідь досить жорстким) і опублікував це «зобов’язання» в пресі.
19 липня 1870 року Франція оголосила війну Пруссії. В підсумку, 1 березня 1871 року прусські війська увійшли в Париж, а 10 березня Франція підписала капітуляцію. Наполеон III зняв з себе корону і Франція, в черговий раз, стала республікою. На карті з’явилася потужна Німецька імперія.
А англійці під час цієї війни зайняли демонстративно нейтральну позицію.
Франції стало не до Близького Сходу, оскільки на кордоні з’явився потужний агресивний суперник… Далі історія пішла так, як вона пішла. Багато в чому завдяки Лондону.
Однак, це було майже сто п’ятдесят років тому… А в сучасній Великобританії відбувається, здається зовсім випадково, брексит. Мей веде складні переговори щодо виходу острова з Євросоюзу і здається цього виходу може вже і не статися… Але вихід обов’язково трапиться. Тільки вже не з об’єднаної Європи, а з распадающегося Євросоюзу і вже без всяких фінансових, для англійців, втрат. У відповідності з англійськими планами це має статися незабаром. Великобританії потужний сусід зовсім не потрібен.
У Франції президентом, раптово, стає Макрон, який тісно пов’язаний з лондонськими фінансовими колами. І особливо з Ротшильдами. А на чиєму боці буде грати цей пан? Ймовірно, що на своїй і відродження імперії Ротшильдам буде тільки на руку.
Втім, французький успіх у вигляді посыпанного лупою Макрона – це поки що єдине, що вдалося реалізувати європейському континенті.
Англичанка снова гадит… Под вопли о русской угрозе строится империя геополитика
Виникли проблеми в Азії, коли Великобританія підтримала США розгортається в торговельній війні проти Китаю (поки що на рівні виступів англійських політиків), а потім ще й брала участь у нанесенні ракетних ударів по Сирії – з Китаю прийшов досить чіткий сигнал, що англійців в Азії не чекають.
Не все благополучно в Північній і Західній Африці… Щоб повернути арабські держави в сферу свого впливу англійцям потрібно було послабити, а потім і знищити Ізраїль. Роботи була зроблена велика, але тут прийшов Трамп і якщо не всі, то багато зіпсував. Спочатку в регіон кинулася Туреччина, потім різко позначив свої позиції Іран. І на завершення всього в Сирії з’явилися російські військові бази. План з приватизації країн Магриба сьогодні все більше стає схожим на марну мрію…
Поки досить успішно реалізується тільки один напрямок – створення з Росії ворога. Англійський план передбачає розвал Євросоюзу, фактичну колонізацію деяких країн Північної та Західної Африки, Азії. Що закономірно призведе до падіння рівня життя і в самій Великобританії. А хто за це має відповісти?
Агресія Росії! Ми не хотіли розвалювати Євросоюз, але росіяни отруїли Скрипалів, застосовували отруйні речовини в Сирії, влізли в усі цивілізовані комп’ютери і вплинули на всі вибори! Всі на боротьбу з Путіним! Імперія відтворюється виключно як відповідь на російську агресію.
Проте, цей новий план відродження Великобританії все більше стає схожим на велику авантюру. У нинішнього лондонського істеблішменту можливості значно скромніше, ніж у їх попередників. Як у підсумку відреагує Німеччина на спроби Франції знову перейти до протистояння? Як зрештою зіграють США, яким зараз вигідна руйнівна діяльність Великобританії, але чи захочуть вони появи сильного гравця зі своїми імперськими амбіціями? Не захочуть англійці згадати, хто поховав їх імперію?
Кілька століть за гадящей англійкою стояла армія і дійсно найпотужніший у світі флот. А сьогодні цього всього обвішаного гарматами величі немає і загрози Терези Мей, нанести ядерний удар по Москві, більше схожі на марення сильно хворої людини.
Крах англійської плану відродження імперії обернеться для Великобританії великими проблемами – вони ризикують взагалі піти з великої політики, як значуща величина. З цієї причини англійка буде гадити з подвоєною енергією. І сьогодні буде гадити саме там, де в неї виходить – в демонізації Росії. Навіть якщо план не вдасться, потрібно мати про запас заздалегідь призначеного крайнього.