Автопрогулянка пробок столиці

29

Я скромний секретар. Скромний, але спритний. І чомусь думається мені, що кур’єри теж повинні бути спритними, навіть якщо вони не скромні.

Але конкретно зараз я сиджу і в останній робочий день року, коли повинна була піти у дванадцять (або максимум — у два, у разі НП) і разом з хлопцем, який теж сидить в офісі, чекаю кур’єра. Піти до його приїзду я не можу. Зараз половина четвертого, тобто я чекаю його, закінчивши всі справи заздалегідь, вже три з половиною години.

Чому?

Тому що цей кур’єр після снігопаду, що пройшов напередодні в Москві, в розпал дня поїхав на Арбат по інших справах, а з Арбата — до нас. На Стрітенський бульвар. По Садовому кільцю. На автомобілі.

Чорт тебе дери! На метро тут — десять хвилин і чотири станції. Наш офіс від метро — в трьох хвилинах по прямій, не замерзнеш! Так якого ж дідька я тебе, автомобилебога, чекаю, втрачаючи дорогоцінний час, який збиралася витратити на поїздку за подарунками рідним, поки в магазини ще не набігли натовпу людей, що звільнилися?

Ти витратив вже майже чотири години мого і свого часу. Скільки ти мого ще витратиш за рахунок того, що подарунки тепер доведеться купувати в розпал загальної лихоманки — уявити боюся.

Ти витратився на паливо.

Ти купу часу убив не тільки марно, але і з певним шкодою для нервів — проїхати складно, за твоїми ж словами, і інші автомобілісти спокою не додають.

Але зате ти на коні. Тьху, тобто, на автомобілі. Не те що ці ніщеброди, які спокійно сидять зараз у вагонах метро.

А я пішла пити чай. А то вже руки трусяться.

Нікому так не задалбываться — і щасливих свят, друзі!