Завжди щось буває самим першим. Першим був французький броненосець «Ла Глорі», причому це був морехідний трищогловий корабель, за зразком якого були побудовані ще два. Він увійшов в дію ще в 1860 році, і про нього велику статтю опублікував журнал «Scientific American», а англійці одразу ж зробили свій броненосець «Уорриор», а потім і «Чорний Принц», але… вони плавали собі по морю, а якщо з гармат стріляли, то лише на навчаннях і салютуючи чужого прапору. В бою вони не стикалися, незважаючи на всі англо-французькі протиріччя.
Битва при о. Лісс. Зображення з «Військової енциклопедії» товариства І. Д. Ситіна. Санкт-Петербург); 1911-1915 рр.
Суперечності були між північними і південними штатами Північної Америки. І вони виявилися набагато серйозніше, тому що призвели до запеклої міжусобної війни. А на війні, як відомо, всі засоби гарні, і ось саме так у південців і з’явився броненосець «Вірджинія», теж багато в чому перший у своєму роді, ну а мешканцям півночі просто нічого іншого не залишалося, як відповісти на його поява спорудою свого «Монітора». І коли вони зіткнулися між собою на Хемптонском рейді, це стало першим в історії боєм броненосних кораблів. Але чи зробив цей бій скільки-небудь серйозний вплив на тактику війни на морі?
«Битва при Ліссе». Ілюстроване видання 1883. (Бібліотека Конгресу США)
Ні, не надав, хоча всі країни і почали дружно будувати монітори. Було очевидно, що це дуже специфічні кораблі, плавати на яких у відкритому морі дуже навіть небезпечно, якими б досконалими вони не були.
Тобто все знову повернулося до того, з чого і почалося: флотам потрібні броненосные кораблі з океанської дальністю плавання, які не перекидалися б в шторм і при цьому мали б і багато гармат, і… надійний броньовий захист від впливу їх снарядів.
«Битва при Ліссе». Картина Людвіга Рубелли фон Штурмфеста.
І ось тут-то дуже важливу роль в історії воєн на море довелося зіграти битви при Ліссе – невеликому острові в Адріатичному морі, який сьогодні називається островом Віс і лежить біля далматинського узбережжя Хорватії. У 1811 році біля цього острова вже відбувалося битва англійського флоту з об’єднаним флотом Франції і Венеції, що закінчилося розгромів союзників. Тепер же, а саме 20 липня 1866 року поблизу цього острова зустрілися італійський флот, яким командував адмірал ді Карло Персано, і австрійський флот під командуванням контр-адмірала Вільгельма фон Тегетхоффа. І ось саме цей бій став першим в історії воєн на море боєм цілих броненосних ескадр. І саме воно самим серйозним чином вплинула і на тактику морського бою, і на конструкцію нових бойових кораблів!
«Битва при Ліссе». 226 сторінок альбому «Війна 1866 р.» (Британський музей, Лондон)
Найцікавіше – якщо у війні взагалі може бути що-небудь веселе, полягало в тому, що військово-морські флоти та Італії і Австрії до бойових дій на морі були не готові. У австрійців, наприклад, не були добудовані два броненосці. Причому в поняття «недобудовані» входило стовідсоткову відсутність на них артилерії, замовленої в Пруссії, яка виступила проти Австрії в союзі з Італією. Правда, контр-адмірал Тегетхофф, хоч він і був призначений командувачем флотом буквально напередодні війни, встиг хоча б якось привести його в бойову готовність. Нові броненосці отримали тимчасовий рангоут, а замість нових… старі гладкоствольні гармати, які знімалися з інших, застарілих парусно-гвинтових лінкорів. Самі ж ці самі «старі кораблі», дерев’яні та безбронные, але хоча б придатні для бою, почали обшивати товстими дошками і «бронювати» їх борти, використовуючи для цього залізничні рейки і навіть якірні ланцюги. Ну, про броні з рейок, якими була заброньована «Вірджинія», писали тоді багато. А ось ланцюга… сьогодні ними «бронюють» ізраїльські танки «Меркава», підвішуючи їх позаду вежі. Очевидно, що також вертикально їх кріпили і по бортах на австрійських дерев’яних кораблях. Тут головне полягало в тому, щоб закріпити міцно, щоб вони таким чином могли б протистояти ворожим ядер. Ну, а ще адмірал щодня проводив навчання, а з офіцерами флоту обговорювалася тактика майбутнього бою. І як тільки війна була оголошена, Тегетхофф зі своїми кораблями тут же вийшов в море і зайнявся пошуками ворога.
Контр-адмірал Вільгельм фон Тегетхофф. Літографія 1866 р.
Італійський флот в цей час австрійський флот перевершував. Але командував ним адмірал Персано відмовлявся вийти в море, мотивуючи це тим, що ні кораблі, ні команди до бою не готові. Але при цьому він і заходів щодо виправлення всіх цих сумних обставин ніяких не робив, ніби чекаючи, що все виправиться якось само собою. Між тим уряду Італії потрібні були перемоги, бо що ж це за війна без перемог. Так і всю популярність в народі розгубити не довго! Тому воно вимагає від нього активних дій. Робити було нічого, і 17 липня адмірал Персано наказав флоту вийти в море зі своєї бази в Анконі і попрямувати до долматинскому узбережжю. Вже вранці 18 липня він підійшов до острова Лісса, де в той час перебувала австрійська морська фортеця. Телеграфний кабель, прокладений під водою з острова на материк, був перерізаний, однак Тегетхоффу з фортеці встигли передати повідомлення з проханням про допомогу і навіть отримати від нього відповідь. Адмірал встиг телеграфувати: «Тримайтеся, поки флот не підійде до вас!», після чого зв’язок обірвався. Ну і фортеця трималася і 18, і 19 липня, а італійські кораблі займалися тим, що її обстрілювали, а вона в свою чергу їм відповідала і вела з ним інтенсивний вогонь у відповідь. І він був точнішим, ніж стрільба італійців, так як деякі їх кораблі отримали пошкодження, а броненосець «Формидабиле» був повністю виведений з ладу. А ще на італійських кораблях спалили багато вугілля й без особливого успіху витратили досить багато снарядів. І вони ще не знали, що вже 19 липня австрійський флот покинув свою головну базу в Поле і вийшов у море, тримаючи курс на острів Лісса.
Адмірал Карло Пеллион ді Персано.
Вранці 20 липня на морі було хвилювання. Дозорне судно австрійців виявило супротивника вже в 6.40, проте потім заштормило ще сильніше, пішов сильний дощ, скрывший з виду ворожі кораблі. Багато офіцери взагалі сумнівалися, що при такому сильному хвилюванні можливо бій. Але незабаром, немов передчуваючи важливість моменту, море несподівано заспокоїлося, видимість прояснилася, і Тегетхофф тут же віддав наказ по ескадрі зімкнути лад і повним ходом йти на супротивника. І тут австрійські кораблі, побудовані трьома загонами, почали атаку, розвинувши швидкість ходу від 8 до 10 вузлів. Між тим на ескадрі Персано в цей час готувалися висаджувати десант на острів. Тому італійські кораблі, займали позицію навколо обложеного ними острова і найменше були готові до відбиття удару з боку моря. Було 9 годин ранку, коли сигнальники на італійських кораблях нарешті побачили чорні силуети австрійських кораблів, що йшли до них із північно-заходу.
«Битва при Ліссе». Картина Костянтина Воланакиса.
Картина К. Воланакиса в залі, присвяченому битві при Ліссе у військово-морському музеї у Відні.
Тут пора почати рахуватися кораблями і гарматами і в результаті вийде так, що у італійців було 12 броненосних кораблів, включаючи великі 5700-тонних «Ре д ‘ Італія» (на якому тримав свій прапор адмірал Персано) і «Дон Луїджі Ре ди Портогалло» (більш відомий як «Ре ди Портогалло»), 4300-тонні броненосці «Марія Піа», «Кастельфідардо», «Сан Мартіно» і «Анкона», трохи менші за розмірами 4000-тонні «Принчипе ді Каріньяно» і «Аффондаторе» (представляв собою баштовий монітор), 2700-тонні «Террибиль» і «Формидабиле», і «Палестро» і «Варезе» водотоннажністю в 2000 тонн. «Ре д ‘ Італія» і «Ре ди Портогалло» будувалися в США (закладені у 1861 році, прибули в Італію в 1864-му), а «Аффондаторе» в Англії. Причому самі італійці вважали його мало не зразковим кораблем для свого флоту, оскільки він був побудований з урахуванням досвіду Громадянської війни в США, мав досить високий борт і дві найсучасніші на той час гарматні вежі конструкції інженера Кольза. «Реджина Марія Піа», «Кастельфідардо», «Сан Мартіно» і «Анкона» були замовлені у Франції і отримані флотом в 1864 році. Нарешті, броненосний корвет «Принчипе ді Каріньяно» був першим броненосцем італійської споруди, тобто італійці розвивали і власне військове суднобудування і досить-таки успішно. Можна сказати, що адмірал Персано в якості військово-морського міністра проявив себе з найкращого боку, забезпечивши свій флот самими новими і достатньою мірою однотипними кораблями, та до того ще й броненосцями, мали в принципі задовільною для Середземного моря мореходностью, швидкістю ходу і маневреністю. Що стосується озброєння, то більшість італійських броненосців мали від 16 («Террібль») до 30 («Ре д ‘ Італія») нарізних гармат середнього калібру англійського виробництва. «Ре д ‘ Італія», «Ре ди Портогалло» і «Аффондаторе» мали на додачу ще й по два важких знаряддя, причому в останнього монітора вони ж були єдиними його гарматами взагалі. Броненосные канонерські човни також мали по два важких знаряддя. Але крім броненосних судів італійці мали ще 11 старих дерев’яних кораблів, включаючи шість парових гвинтових фрегатів, мали шість нарізних і 30 гладкоствольних знарядь, чотири колісних корвета, а також транспортні і посильні суду. Всі італійські кораблі мали світло-сіру, кульову забарвлення.
«Битва при Ліссе». Картина Карла Фрідріха Серенсена.
У складі австрійської ескадри було 7 броненосних кораблів: «Ерцгерцог Фердинанд Макс» (флагманський корабель адмірала Тегетхоффа) водотоннажністю 5100 тонн і «Габсбург», «Кайзер Максиміліан», «Принц Ойген» і «Дон Хуан» (3600 тонн); «Драхе» і «Саламандер» (3000 тонн). Броненосці (крім перших двох) озброювалися 16-18 нарізними знаряддями, а крім того, мали ще й по 10-16 гладкоствольних. «Фердинанд Макс» і «Габсбург» мали всього по 18 гладкоствольних гармат. Серед неброньованих кораблів виділявся дерев’яний дводековий гвинтовий лінкор «Кайзер», водотоннажністю 5200 тонн, що мав на двох палубах 90 великокаліберних гладкоствольних знарядь. П’ятірка гвинтових фрегатів, кожен з 3-4 нарізними гарматами і 20-40 гладкоствольными, один парусно-гвинтовий корвет, а також сім канонерських човнів і, крім того, дозорно-посильні суду без озброєння, також перебували при ескадрі. Всі кораблі були побудовані на австрійських верфях і пофарбовані в агресивний чорний колір.
Броненосець «Ерцгерцог Фердинанд Макс».
Чисто теоретично італійці мали повну перевагу перед австрійцями. Адже у них було 34 корабля, на борту яких знаходилося 695 знарядь, тоді як австрійська ескадра складалася всього лише з 27 кораблів і мала 525 знарядь. Сумарна вага залпу всіх австрійських кораблів був дорівнює 23,5 тис. фунтів, тоді як вага італійського залпу був в два з гаком рази більше — 53,2 тисячі. Самі кораблі італійців були більші за розмірами і володіли більш високою швидкістю ходу. Потрібно відзначити і таку важливу обставину, як наявність у них більшого числа нарізних знарядь, які тільки і могли пробивати броню. Їх на італійських судах було 276, тоді як на австрійських — всього 121 знаряддя. Крупніше був і калібр італійських нарізних гармат. Тобто перевага їх було переважною у всіх відносинах. Флот противника перевершував їх тільки в одному — кращої бойової підготовки та злагодженості усіх сил. Крім того, тактика австрійців була більш продуманою і відповідала місцю і часу бою.
Броненосець «Ре д ‘ Італія»
Австрійський адмірал побудував свою ескадру трьома загонами, у вигляді тупих клинів, наступних один за іншим. На чолі першого «клину», що складався з броненосців, йшов «Фердинанд Макс» під прапором адмірала Тегетхоффа. Їм було поставлено завдання прорізати ворожий лад і при цьому по можливості таранити кораблі супротивника. Слідом за броненосцями йшов другий клин, кораблі якого броні не мали, але мали численною артилерією; їх завдання полягало в тому, щоб добивати пошкоджені кораблі ворога. Останніми рухалися канонерські човни, які при необхідності повинні були підтримати основні сили вогнем своєї артилерії. Такий бойовий порядок дозволяв звести нанівець перевагу італійців у кораблях і артилерії і завдати по ним сильний удар найсильнішими кораблями.
Броненосний таран «Аффондаторе». Дуже дивне судно: дві вежі, дві гармати, дві труби, дві щогли і один таран!
А далі почалося найцікавіше. Ледь тільки адмірал Персано отримав повідомлення про неприятеле, як він тут же почав командувати і передавати на свої кораблі так багато сигналів, що на інших кораблях їх просто не встигали розбирати. В результаті віце-адмірал Джованні Альбіні, який командував загоном, що складався з неброньованих кораблів, фрегатів і корветів, всупереч наказу Персано відійшов з ними в сторону і тому в битві не брав! Два броненосці «Террибиле» і «Варезе» не встигли підійти до ескадрі, а «Формидабиле» підняв сигнал, що він небоеспособен, і тому почав відхід. Всі інші кораблі повільно, але вірно почали потроху виходити назустріч ворогові ладом пеленга. Авангард, яким командував контр-адмірал Джованні Vacca, складався з броненосних кораблів «Принчипе ді Каріньяно», «Кастельфідардо» і «Анкона»; за ним слідував «Ре д ‘ Італія» (флагманський корабель адмірала Персано), а далі «Сан Мартіно» і «Палестро»; ар’єргардом, що складався з броненосців «Ре ди Портогалло» і «Марія Піа», командував капітан Аугусто Риботти. При цьому новітній броненосний баштовий таран «Аффондаторе» ні в один з цих загонів не входив, а розташовувався поза лінії.
Броненосець «Палестро».
Однак потім сталося специфічна подія, самим згубним чином вплинуло на результат бою. Дочекавшись, коли побудова ескадри було закінчено, адмірал Персано раптом підняв сигнал: «Вишикуватися в строю кільватера». Зрозуміло, що побудовані в кильватерную колону, італійські кораблі могли б більш ефективно використовувати свою артилерію. Але перебудовуючись, італійські кораблі зменшили хід, що дозволило австрійцям, спускавшимся на них повним ходом з півночі, завдати удару першими. До того ж адмірал Персано чомусь вирішив перенести свій прапор з броненосця «Ре д ‘ Італія» на «Аффондаторе». Мотивування могла бути тільки одна: він перебував поза лінії і по ідеї міг бути видно всім кораблям, вже який розтягнувся на цілих 13 миль на північ від острова Лісса! Але вийшло так, що центр і ар’єргард при цьому уповільнили хід, щоб «Ре д ‘ Італія» могла б спустити шлюпку на воду і доставити адмірала на інший корабель. У той же час на кораблях авангарду сигналу не побачили, і все так само рухалися вперед, все більше і більше відриваючись від ескадри. На довершення всіх нещасть, адмірал Персано чомусь про свій перехід на «Аффондаторе» сигналізувати не став. Можливо, що він порахував, що піднятого на ньому адміральського прапора і так буде достатньо. І, так, напевно, так і повинно було бути. Однак вийшло так, що зміни прапора на інших кораблях просто не помітили і… так і продовжували вважати флагманом «Ре д ‘ Італія» і чекати наказів з цього корабля, а аж ніяк не з «Аффондаторе». Таким чином необдумані дії італійського адмірала (хоча він, швидше за все, і вважав їх цілком виправданими!) італійська ескадра перед самим боєм фактично повністю позбулася управління з боку свого флагмана!
Військово-морський прапор Італійського королівства.
Між тим, спостерігаючи за противником, адмірал Тегетхофф побачив розрив в лінії італійських кораблів і вирішив, що у нього є всі шанси повторити маневр адмірала Нельсона при Трафальгарі. Він наказав збільшити хід до повного і кинувся в утворився розрив. Італійські кораблі зустріли його авангардний загін жорстоким вогнем, але вже в 11 годин ранку він прорізав італійську ескадру якраз між її авангардом і центром. Перше зіткнення закінчилося безрезультатно для обох сторін. Вогонь італійських кораблів був неточним, а якщо їх снаряди і потрапляли в австрійські кораблі, то на відстані броні не пробивали. Але і австрійцям не вдалося таранити ні один з італійських броненосців.
Схема битва при острові Лісса.
Тут контр-адмірала Вакки, який командував авангардом, вирішив проявити ініціативу, набрав хід і спробував обійти австрійські броненосці зі сходу, щоб вдарити по знаходився за ними безбронным дерев’яних суден противника. Але австрійські канонерки зуміли ухилитися від цієї атаки і почали відходити, внаслідок чого три броненосця Вакки, кинулися за ними в погоню, були по суті справи виведені з бою.
Між тим Тегетхофф і його сім броненосців вже напали на три броненосця, які перебували в центрі італійської ескадри. І вийшло так, що незважаючи на перевагу в кораблях у італійців, в самому вирішальному місці бою більш ніж дворазову перевагу в кораблях виявилося на боці австрійців. Причому битва практично відразу ж перетворилося на звалище кораблів, в якій вони то і справа втрачали один одного з виду з-за густого порохового диму від пострілів. Найважче довелося броненосцю «Ре д ‘ Італія», який атакували відразу декілька австрійських кораблів. На допомогу йому підійшов «Палестро», але тут же був підпалений вогнем з австрійського «Драхе». Втім, «Драхе» теж постраждав, втративши свого командира і грот-щоглу, на ньому почалася пожежа і була пошкоджена парова машина. Все це не дозволило йому переслідувати гарячий «Палестро», який зумів відійти під прикриття повернулися до місця бою броненосців адмірала Вакки.
Прапори Австро-Угорщини.
Між тим адмірал Тегетхофф, налаштований дуже рішуче, два рази на своєму «Фердинанді Максі» таранив «Ре д ‘ Італія», але обидва рази невдало, оскільки удари, які він наносив, виявилися легкими і обшивку корабля не пробили. Але годину італійського флагмана вже пробив і врятувати його не могло ніщо. Тепер його таранив броненосець «Кайзер Максиміліан», що розбив у колишнього флагмана кермо. Розуміючи, що одновинтовым кораблем тепер керувати неможливо, командир «Ре д ‘ Італія» Афс ді Бруно спробував вивести свій корабель з бою і попрямував у бік броненосця «Анкона» адмірала Вакки, розраховуючи на допомогу. Шлях йому перерізав якийсь австрійський броненосець. І ось тут-то ді Бруні, замість того, щоб скористатися нагодою і протаранити ворожий корабель, чомусь віддав наказ дати задній хід. І це стало його фатальною помилкою, тому що зліва від нього в диму рухався «Фердинанд Макс».
Адмірал Тегетхофф в битві при Ліссе. Ілюстрація з книги «Битви 19 століття», видавництво Кассель і До, 1901 р. (Бібліотека Каліфорнійського університету)
Коли австрійський адмірал розрізнив в клубах диму величезну сіру масу італійського броненосця, він не вагався ні хвилини, а тут же віддав команду: «Повний вперед!» Відстань дозволяло, тому «Ерцгерцог Фердинанд Макс» встиг розігнатися і з ходу вдарити броненосець «Ре д ‘ Італія» прямо в середину його корпусу. Удар був такої страшної сили (та ще й спрямований строго перпендикулярно!), що пробив і броню, і дерев’яну обшивку борту, і зробив пробоїну в 16 квадратних метрів. У неї широким потоком відразу ж кинулася вода, ледь тільки австрійський броненосець, вирвавши таран з пробоїни, відійшов від свого супротивника. Смертельно поранений броненосець спочатку нахилився вправо, потім вліво, після чого почав швидко занурюватися у воду носом вперед. Капітан д. Бруно застрелився, але зате інші італійці, які перебували на палубі, до самого кінця продовжували стріляти по австрійцям. Рівно в 11 годин 20 хвилин броненосець «Ре д ‘ Італія» затонув. Команда «Фердинанда Макса» стала рятувати плавали у воді італійців, але тут на нього напав броненосець «Сан Мартіно» і йому довелося вимушено відійти і вступити з ним у бій.
Тим часом події розвивалися наступним чином: австрійські небронированные кораблі під командуванням Антона фон Пеца несподівано зіткнулися з італійськими броненосцями, які поспішали на допомогу гинучій «Ре д ‘ Італія», і швидкохідним броненосним тараном «Аффондаторе», хоча за планом йому належало битися з неброненосными кораблями. Однак фон Пец, тримав свій прапор на лінкорі «Кайзер», не розгубився і спробував… таранити «Аффондаторе», а коли той відступив (!), кинувся на допомогу двом австрійським фрегатам, які опинилися у важкому становищі, зустрівшись з італійськими броненосцями. При цьому дерев’яний «Кайзер» хоча і змушений був боротися відразу з чотирма супротивниками, вів з ним сильний вогонь із своїх 90 гармат, а потім знову пішов на таран італійського броненосця «Ре ди Портогалло»!
Лінкор «Кайзер» після тарана «Ре ди Портогалло»!
Від сильного удару італійський броненосець здригнувся всім корпусом, люди попадали з ніг, але дерев’яний форштевень австрійського корабля не зміг пробити металеву обшивку, тому і потопити «Ре ди Портогалло» не вдалося, хоча він і втратив частину бронєвой обшивки борту. Правда і «Кайзер» постраждав дуже сильно: вогнем з італійських кораблів з нього була збита труба і щогли. Незважаючи на це, він зміг, однак, попрямувати у бік Лиссы. Ось тут його і спробував таранити «Аффондаторе», розвинув повний хід. І звичайно ж старий, та до того ж ще й важко пошкоджений корабель, не зміг би ухилитися від його удару, якщо б адмірал Персано в самий останній момент з якоїсь невідомої причини не відмовився від тарана, не те… промахнувся, а в результаті «Кайзер» отримав можливість піти в гавань під захист фортечних гармат.
Броненосець «Ерцгерцог Фердинанд Макс» в 1868 році.
Між тим сутичка броненосців тривала. Причому адмірал Персано на «Аффондаторе» намагався таранити броненосець «Принц Ойген», але його і на цей раз спіткала невдача. Тегетхоффу також не вдалося таранити ще один італійський корабель. Зате «Сан Мартіно» зіткнувся з «Марією Піа» і отримав сильну текти. Причому весь цей час кораблі вели інтенсивний артилерійський вогонь, причому італійці зробили більше пострілів, ніж австрійці (4 тисячі проти 1,5 тисяч). На «Марія Піа» виникла сильна пожежа, який лише дивом не призвів до вибуху крюйт-камери. Броненосець «Анкона» також загорівся, до того ж на його батарейної палубі розірвалася бомба, що потрапила всередину через відкритий для стрільби гарматний порт. Вважається, що сильні пожежі на італійських кораблях були викликані застосовувалися австрійцями запальними снарядами і розривними бомбами. Причому, як раз в цей час у флоті стали взятися розривні снаряди з найпростішими ударними підривниками, які представляли трубку і з масивним підпружиненим байком і капсулем, між якими в якості запобіжника засипався… порох. При пострілі з гармати його підпалювали розжарені гази, він згорав і… звільняв бойок, який при ударі снаряда про щось тверде за інерцією йшов вперед і накалывал капсуль. Такі підривники були досить ненадійні і навіть небезпечні, але зате вони дозволяли підривати фугасні і запальні снаряди в момент удару, що призводило до значних руйнувань на кораблях.
В 12 годин обидві ескадри помінялися місцями і змогли відійти один від одного. Тепер кораблі Тегетхофф перебували у Лиссы, а ескадра Персано — на північ від острова. Тепер вже Тегетхофф побудував свої броненосные кораблі в кильватерную колону, щоб прикрити ними свої дерев’яні суду. Хоча італійський флот був ще сильніше австрійського, бойовий дух його моряків був якщо і не зломлений, то поза всяким сумнівом, піддався досить тяжке випробування, адже у них на очах від таранного удару в лічені хвилини загинув їх флагманський броненосець… Тому італійці не горіли бажанням атакувати настільки жорстокого ворога, а австрійці теж вичікували, сподіваючись, що можливо італійці все ж відступлять. І їх очікування було винагороджено долею.
Битва при Ліссе. Вибух броненосця «Палестро». 227 сторінок альбому «Війна 1866 р.» (Британський музей, Лондон)
Все це час «Палестро» горів і пожежа на ньому загасити ніяк не вдавалося. Проте в 14.30 вогонь нарешті добрався до розкладеного у його палубних знарядь боєзапасу… В результаті корабель вибухнув на очах у обох флотів. Нерви у італійців не витримали, і вони почали безладно відходити. Тегетхофф одразу ж віддав наказ: «Розпочати погоню за ворогом!» Австрійські кораблі швидко перебудувалися і трьома колонами почали переслідування. Але їх броненосці менш швидкохідні, ніж італійські, не могли їх наздогнати. Бачачи безцільність погоні, Тегетхофф ближче до вечора скасував свій наказ. Після цього вже о 10 годині ночі адмірал Персано попрямував зі своїми кораблями Анкону, а Тегетхофф повів свою ескадру на базу в Підлозі.
Пам’ятник адміралу Тегетхоффу у Відні.
Ось так і вийшло, що австрійці при Ліссе домоглися повної перемоги над італійцями. Причому вони, граючи в меншості і на гірших кораблях, змогли не тільки допомогти своїй острівної фортеці, але і завдати противнику значно більший збиток в порівнянні зі своїм. Італійський флот втратив відразу два броненосці, причому разом з ними загинуло понад 600 осіб, у той час як австрійці не втратили жодного корабля, а їх людські втрати склали всього 38 чоловік. Хоча на результат війни ця перемога ну ніяк не вплинула, оскільки Австрія була розбита на суші.
Але головне було зроблено. Битва при Ліссе увійшла в усі підручники з військово-морської тактики, в усі посібники для флотоводців і підручники для гардемаринів, в настанови артилеристам і суднобудівникам. Тепер будь-яка розмова морських офіцерів і починався і закінчувався посиланнями на бій: «А ви знаєте, що при Ліссе…» Битва стала свого роду «священною коровою» морських битв, зазіхнути на досвід якої тепер міг би тільки ненормальний. Відзначалася і піддавалася ретельному розгляду та оцінки будь-яка дрібниця, будь-яка деталь… Ось Тегетхофф керував кораблями, стоячи на містку свого корабля, не звертаючи уваги на снаряди і осколки – «ось це сміливість і приклад для моряків», «а Персано жодного разу не залишив броньовий рубку «Аффондаторе»» і… «ось тому-то у нього не вистачило сміливості піти на таран».
Пам’ятник адміралу Тегетхоффу в Граці.
Тут треба зауважити, що італійському адміралу Персано, державшему свій прапор на баштовому броненосном тарані «Аффондаторе», двічі надавалася можливість здійснити таран дерев’яного двухдечного лінкора «Кайзер» і гарантовано відправити його на дно, але всякий раз в самий критичний момент, мабуть, нерви йому змінювали. Було ще кілька спроб тарана, але кораблі-цілі змогли від своїх супротивників ухилитися. Таким чином при Ліссе мав місце лише один єдиний вдалий таран, але людський поголос і пристрасть до перебільшень надали йому справді епохальне значення. Те, що інші тарани не вдалися, морські фахівці віднесли до плутанини і сум’ятті, що виникла в силу поганої видимості із-за диму гарматних пострілів.
ТТХ кораблів –учасників битви.
Практично всі три послідували за цією битвою десятиліття, аж до японо-китайської війни, саме Лісса розглядалася як зразковий приклад успішного морського бою. Мало того, вона стала причиною абсолютизації броньовий захисту і недооцінки вогню артилерії. Саме таран став розглядатися в якості головної зброї бою, що викликало до життя і абсолютно специфічний тип таранного баштового броненосця. Тактика морського бою стала вважати головним таранний удар, перетворив битва в «собачу звалище» окремих кораблів. Конструкція корабля також стала підкорятися його головному бойовому призначенню – таранному удару!
П. С. От і не вір після цього передчуття. Адмірал Персано немов знав, чим все скінчиться. Він програв битву, але залишився в живих!
Кольорова карта та ілюстрації А. Шепса.
Автор:В’ячеслав Шпаковський
