Брудну білизну мого шефа

49

Місцевий супермаркет-дискаунтер найнижчого цінового діапазону. Зазвичай подібні я намагаюся обходити стороною, але тут забіг купити пляшку мінералки. В руках пакет, в пакеті — речі: документи, фотоапарат та інші дрібниці. Біля входу — камера. Ну, стандартна така. Над скриньками гордо красується напис: «Адміністрація магазину не несе відповідальності за залишені в камері речі». Як скажете. Проходжу з пакетом. Беру мінералку, йду до каси. Оплачую. Касир пильнує:

— Покажіть охоронцю, що у вас в пакеті.
— Не хочу.
— Чому?
— Це мої особисті речі. Я не люблю, коли в них копаються.

Виходжу з каси. Мене наздоганяє охоронець.

— Молодий чоловік, покажіть, що у вас в пакеті.
— Не хочу.
— Чому?
— Просто не хочу.
— Ви повинні були залишити сумку в ящику.

Підводжу охоронця за ліктик до напису:

— У мене тут важливі для мене речі. Я не хочу їх позбутися.

Підходить хтось із менеджерів.

— В чому справа?
— Не хоче показати, що в пакеті, — відповідає охоронець.
— Чому?
— Не люблю, коли риються в моїх речах.
— Ви закони знаєте?
— Знаю.
— Ми маємо право попросити вас показати пакет.
— Я знаю. А я маю право відмовитися.
— Ми зараз міліцію викличемо.
— Викликайте. Якщо хочете, я можу залишити вам свої паспортні дані, — дістаю з сумки паспорт. — Якщо міліція знайде в моїх діях складу злочину, ви мене швидко знайдете. А зараз вибачте, я поспішаю.

Я ніколи нічого не крав у магазинах. Більше того: кілька разів доводилося повертатися в касу, коли виявляв зайву здачу. Але, @#$, з якого дива я повинен доводити кожному клерку, що я не верблюд?!

Боїтеся крадіжок, шановні? Поставте камери стеження. Посадіть охорону дивитися на монітори. Беріть речі під розписку. Внесіть ризики в цінник, як це роблять нормальні супермаркети. Запаивайте сумки в прозорі пакети. Поставте в кінці кінців нормальні ящики: декілька разів я перепутывал «6» і «9» на бирці ключа і спокійнісінько відкривав чужу камеру.

Це, панове, ваші проблеми.