Олена Дюпрэ
Сидячи на ганку дерев’яного сільського будинку, Саша і Даша, молоді колеги журналісти, як завжди жваво гомоніли. Сьогодні мова йшла про крадіжку в селі… Тема, як виявилося, особлива і актуальна.
– Я думаю, що клептоманія у російської людини в крові, як кажуть, національна риса і що ти не роби, вона є і буде, – зауважила Дарина. – Ну ось я, наприклад, не змогла б працювати завскладом.
– Це чому ж?
– Крупу в кишенях додому носила б…
– Відверто!
– А ти думаєш ти – інший.
– Я в своєму житті нічого, ніколи не крав.
– Ну так і я не крала. Умови для деградації особистості не складалися. Проведемо слідчий експеримент.
Ось дивись: ти працюєш продавцем в продуктовому відділі, тобі повністю довіряють, тому що ти, згідно з характеристиками, проявив себе людиною кришталевої чесності, що було не так вже й важко, оскільки працював ти простим, припустимо, програмістом і красти на твоєму колишньому місці, скажімо чесно, ну абсолютно нічого було. Тобто нічого твої приховані вади не провокувало і в душі твоїй, як в пісні співається, все було чисто і світло.
А тут раптом, зовсім інші умови, суворе випробування для людської душі.
Уявімо таку картину: ти єдиний продавець в маленькому, але дуже добре укомплектованому продуктовому магазинчику. Справа відбувається влітку, опівдні, на вулиці пекло, а у тебе у відділі прохолодно і продають там холодне розливне, свіже пиво. Гриль–кура, тут же готується, малосольні огірочки на вагу… загалом, рай для гурманів…
І ось підходить обідній час. А в шлунку у тебе вже подвывает від голоду… А грошей у тебе немає, ну тільки на трамвай… Правда, є в кишені «чергова тисяча», але у тебе ввечері побачення з коханою дівчиною і тому витрачати ти її не хочеш і не можеш, мало яких витрат потребує ваша прогулянка…
Так от, стоїш ти в гриль апарату, дивишся на рум’яні боки курочок і раптом усім своїм нутром починаєш розуміти вислів – «слабкий чоловік». В тобі бореться почуття власної гідності і відчуття голоду. Борються, а борються. Довго так борються…
А курочка заклично пахне, а пиво холодненьке ось воно поруч, а огірочок хрусткий з відкритою дерев’яної бочки на тебе дивиться… Відчуваєш, красу моменту?
– Відчуваю,- відповів заворожений розповіддю Сашка. – Ой, як відчуваю…
– Ну так ось… Через півгодини боротьби, ти – вже перероджена особистість.
Плюешь на принципи: отщипываешь від готових курей по шматочку, щоб непомітно було, наливаєш собі розливного холодного пива, береш огірочок… Списуєш всю на усушку – утруску…Уявляєш?
– Дуже навіть жваво! – вигукнув Сашко і проковтнув слину.- Ой, як уявляю!
– Ну так ось, виходить, що чесність противна людській природі.
– Та ти таку нестерпний картину для голодної людини намалювала!
– Так це я для наочності! А життя, мій друг, значно різноманітніші, це тобі не маленький продуктовий магазинчик. Так, що філософський вислів: « буття визначає свідомість» знаходить своє підтвердження, так сказати, повсюдно.
– Переконала, переконала,- погодився Сашко. – Ходімо швидше, поїмо чого-небудь… Так велика сила твого письменницького таланту, подруга! Ох, велика!
Весело сміючись, друзі увійшли в будинок.
