Добровільно-примусово

387

Мене задолбали баригування організацій, які збирають на благоЕкшн ність. Така дрібниця, право…

Уявіть, ви читаєте заклик про допомогу, який вас зачепив. І вам хочеться допомогти. Нагадую, добровільно віддати свої зароблені гроші комусь.

І ось я клікаю по посиланню, готова перевести гроші. В віконечко «сума» вже вписано «500». Напевно ті, хто збирають на благоЕкшн ність, не в курсі про те, що жертвують найчастіше ті, у кого і без того грошей мало. У кого їх багато, такими речами набагато рідше займаються. Так от, мене ця сума у віконечку вже коробить. У мене немає зайвих п’ятисот рублів. Ті двісті, що я збиралася відправити, у мене не зайві — з-за них мені доведеться в чомусь відмовити собі, тому що заробляю я п’ятнадцять тисяч і на них зовсім не легко жити. Просто я пам’ятаю, що комусь жити ще важче.

Мені вже прикро. Ніби мої гроші — не гроші. А тут ще й меленьким шрифтом внизу інформація про те, що якщо я, не дай Бог, невірно заповню цю рядок, наприклад, прописом вкажу «сто», то автоматично списуються ті ж п’ятсот рублів.

Здорово виходить, хлопці. У мене немає бажання вивчати всю цю нісенітницю дрібним шрифтом. І немає бажання бути облапошенной з-за моїх найсвітліших почуттів.

Здається, ще трохи і я навчуся сама заробляти. Знаєте приказку: «Зекономив — вважай заробив»? А там, може, і до вміння заробити на яхту недалеко. Тільки не думайте, що я з яхти хоч копійку відправлю для несчастненьких. Я ж вже вчений буду.