Допомога — лайт

19

Привіт! Я молода мама. Ні, я не задалбываю нікого криками: «Этожеребенок!» — і вимогами ставитися до мене чи до нас з трепетом. А ось задовбали мене непрохані помічники!

Їдемо в автобусі, збираємось виходити. Дитина в слінгу, складена коляска на плечі. Тут підскакує якась тітка з криками: «Явампомогу», — і ігноруючи моє — «Спасибі, не треба», — починає вихоплювати у мене коляску. Спасибі, хоч не дитини.

Знову автобус, залишилася одна зупинка до виходу, дочка в ерго, хочу скласти коляску — зупинка поруч з будинком, не хочеться тягнути її по розкладеній драбині. Підлітає мужик: «Я вам допоможу!» І знову вистачає коляску, яку я із-за цього не встигаю скласти.

Виходимо з магазину. Там подвійні двері, що відкриваються легко. Спеціально ходжу саме в цей магазин, коли я з дитиною. Чоловік напідпитку вирішує допомогти, намагаючись притримати обидві двері відразу, хоча вони на великій відстані один від одного — не дотягнутися. В результаті одна з них з розмаху б’є мене по плечу, синяк на полруки. А я ж просила — не треба.

Та це тільки так, з ходу згадалося. Мабуть, люди вважають, що я не в змозі взятися за поручень, сісти в порожньому салоні на крісло, відкрити двері, вийти з транспорту. Мене вічно хапають за руки, смикають, хапають за коляску, а коли я кажу: «Не треба!» — ніби не чують.

Ні, серйозно, люди. Я не інвалід і дитина — не непідйомна ноша. І правда, в більшості випадків непрохана допомогу тільки заважає. Мені непросто зберегти рівновагу в едущем автобусі з дитиною на руках, коли мене тягають за руку, допомагаючи сісти». Мені боляче, коли хапають коляску за підніжку і б’ють мене нею по нозі, поки я намагаюся зняти її з гальма. Без цього я справляюся набагато краще, повірте!

А найприкріше, що коли допомога Екшн сно потрібна, ніхто й пальцем не поворухне. Одного разу, в потоці натовпу, ледве піднявшись по пандусу, я побачила тата з важкої лежачою коляскою, яку навіть чоловікові на руки не взяти з-за її конструкції. Він тупо не міг заїхати з-за натовпу оленів, яким було дуже складно витратити десять секунд на те, щоб піднятися по сходах, а не спеціально, блін, зробленому для маломобільних громадян пандусу! Їй-богу, побачила б його знизу — спеціально б застрягла, щоб не пустити це стадо. Дуже шкода мужика, незрозуміло, скільки він там ще стояв.

Так що задовбали мене «добренький», які допомагають там, де простіше, а не там, де Екшн сно є необхідність!