У маленькому світі Ірини Верхградской кого тільки немає – за 30 років творчості на світло явлено більше 1,6 тисяч персонажів. Але бабусі і дідусі чіпають до глибини душі.
Сама авторка називає серію «Дорогі мої старики» улюбленої.
– Кожна фігурка – це образ долі, яку я проживаю разом з персонажем. У відгуках мені дякують, кажуть, що подивилися і тут же кинулися телефонувати бабусі, – ділиться Ірина.
Її мініатюри можна розглядати нескінченно – в них стільки впізнаваних деталей, що, здається, і справді забіг в гості до улюбленої бабусі.
Шити Верхградскую навчила мама. Вона спорудила для маленької Іринки красуню-ляльку на ім’я Людка, з якої та не розлучалася. Потім старша сестра зробила з тканини ляльку-дівчинку, забезпечивши її пристойним гардеробом. Ірина підсіла на шиття підлітком – подружки бігали на танці, а вона створювала своїх чоловічків.
– Одним з перших з’явився професор, схожий на персонажа «Кабачка 13 стільців», – розповідає майстер. – Я йому подарувала наукові книги та енциклопедії. А ще – супружницю-фифу, у якої були сукні, шубки, прикраси, сумочки, журнали мод.
Потім народилася сім’я «колгоспника»: здоровий дядько з бородою і його дружина в червоних коралях. Їм я зв’язала смугасті килимки та доріжки (попутно освоїла суміжні техніки), ліжко з дроту зробив мій старший брат. На ліжку – купа подушок і клаптева ковдра.
Після школи Ірина не ризикнула піти на художнє відділення – злякалася, що на великому ескізі не зуміє себе показати. Все життя пропрацювала в книжковому магазині. На якийсь час захоплення було закинуто, а потім вона стала мамою – і все почалося спочатку.
– З’явилися міліціонер, водій, індіанка в сарі (по телевізору показували «Гіту і Зиту»). Потім донька попросила зробити принцесу – піратам треба було когось викрадати. Поступово знайшла свою техніку. Крім шиття, стала застосовувати і пластику, – ділиться Ірина.
Над образом вона працює до двох тижнів – але от, припустимо, Джекі Чана переробляла 18 разів. У колекції Верхградской мирно сусідять Індіра Ганді, Даліда, Дін Рід, Майя Кристалінська, Володимир Мигуля, Олег Попов. Для більшості ляльок відразу замислюється інтер’єр.
Побачити творіння Ірини можна на різних виставках, побували вони і в Москві. Але постійної експозиції у рукодільниці немає, а це прикро. Тому що бажаючих заглянути на вогник у дружну компанію з Сибіру завжди вистачає – він дуже теплий цей маленький світ.
Дякую
