Травень. Парк вздовж набережної. Гуляють матусі, бабусі, дітки. Молоді і не дуже люди йдуть з роботи — час до вечора.
По пішохідній доріжці їде машина. Гудучи і бибикая, розганяє людей з дороги. Хто ж там їде? Лікарі на екстрений виклик? Немає. Там їдуть доблесні «панове поліцейські» до місця роботи — будочке ППС. Чому вони їдуть там, де ходять люди? А так їм зручніше. Інакше доведеться об’їхати будинок навколо. Зрізати через парк простіше.
Молодий чоловік, що йде з роботи, бачить це неподобство і встає посеред доріжки, геть загороджуючи проїзд. Відкривається вікно, звідти висовується морда лейтенанта:
— Ну, ти, мудак! Хочеш проблем?
До молоЕкшн людині приєднується мужик років сорока п’яти з коляскою.
— А ти куди лізеш, старпер?
Мужичок витягає з кишені потертих джинсів якісь скоринки, тицяє в морду «пану полицаю» і каже:
— А ну-ка пред’явіть посвідчення співробітника, назвіть прізвище, звання. Завтра ми з вами будемо мати цікаву бесіду.
Машину як вітром здуло.
Ви мені пропонуєте стежити за собою і в разі чого чекати допомоги від наших служб? Ну-ну…