Джентльмен завжди повинен залишатися джентльменом

11

Хотілося б торкнутися такої делікатної боку як етика у хабарництві.

Мій приятель, будучи студентом, як-то раз сильно загуляв під час сесії і не підготувався до іспиту. І напередодні іспиту прийшов до викладача і вручив йому пляшку коньяку. Викладач взяв коньяк. Але йому двійку на іспиті все одно поставив.

Далекий родич за п’яну їзду позбувся воЕкшн ських прав. Оскільки він працював шофером, позбавлення прав для нього автоматично означало втрату роботи. Родич вліз у борги, набрав велику суму, прийшов до начальника місцевого ДАІ і дав йому хабар. Той гроші теж взяв. І права теж не повернув.

Знайомий, вирішивши відкосити сина від армії, дав хабар лікарів, щоб ті винесли висновок, що хлопець до служби непридатний. Та ж історія: хабар взяли зобов’язання не виконали.

Анітрохи не хочу якось виправдати хабародавців. Вони Екшн сно оплачували порушення закону, і передбачаю, що хтось може сказати, мовляв, так їм і треба. Але самі хабарники, якщо такі принципові виявилися або не мали можливості вплинути на ситуацію, для чого ж тоді брали хабарі? Чому не відмовилися або не повернули? Або скаржитися на них скривджені все одно не підуть, а так хоч вовни жмут з них?

Не задалбываюсь, просто не розумію. Якщо взяв плату за правопорушення, що вже тоді зроби те, про що людина просить!