А мене задовбали любителі писати на запилених речі, що належить іншим людям, часто зовсім незнайомих. Вас так хвилює стан цієї машини у дворі? Бідний позашляховик явно не по міських джунглях їздив, від асфальту так не перепачкаешься. Але немає ж, пройти повз ми не можемо! Треба написати пальцем «помий мене» — це ж так оригінально!
У мене ось двері обписали, поки я у відпустці була. Всього-то поїхала в розпал ремонту у під’їзді, коли всі двері-вікна забризкані водоемульсійною фарбою по саму стелю. «Дура, вимий двері». Ні тобі «доброго дня», ні «вимийте», та ще й «дура». Вас хвилює? Ви і мийте. А у мене ця двері досі навіть в планах не варто, мені забути, як вона виглядає. До речі, чіпати чужі речі, навіть двері, не прийнято. Не вчили? Записки можна й на папері писати.
Ми всі так любимо змінювати світ під себе, що іноді це переходить всі межі. На моїх очах вчора кондуктор наказала пасажиру «вимітайтеся» з трамвая тому, що той всю дорогу розмовляв по телефону. І це при тому, що він навіть голос не підвищував, як багато роблять у шумному місці (так-так, є такий підсвідомий рефлекс), просто тихенько щось обговорював. Я особисто за гуркотом трамвая його взагалі не чула.
Люди, давайте жити дружно. Попросили вас в магазині залишити сумку в камері схову? Просто скажіть, що не хочете, навіщо хамити? Коли охоронець вирішить написати розписку про прийняття на зберігання цінностей, а вам доведеться пред’явити ваш неіснуючий телефон «Верту», забавно червоніти будете вже ви. Звідки я знаю, що його не існує? Просто люди з таким телефоном у «совкових продавщиць» не одягаються.
Мій друг в Петербурзі навчив мене відмінному життєвому принципу: «Роби все, що хочеш, якщо після тебе не залишається наслідків, а також дай це право іншим». Вдумайтеся.
