До неможливості задовбали любителі розповідати не по суті.
Ось, наприклад, подруга вирішила розповісти про кумедній ситуації, яка трапилася з її тіткою. І почалося: «Ти не повіриш, в яку ситуацію потрапила нещодавно моя тітка! Ну ти пам’ятаєш, я тобі про нього розповідала, вона з Норильська переїхала в Москву, пішла вчитися, через півроку вийшла заміж і народила сина. Вчитися кинула, до речі. Зате син у неї вже дорослий, 15 років! Такий розумник, вчиться добре, спортом займається, в змаганнях бере! Правда, з чоловіком тьоті не пощастило — з’ясувалося, що у нього давно вже інша сім’я і двоє маленьких дітей. Тітку з сином він кинув і пішов…»
У підсумку ще півгодини я слухаю, який молодець тітчин син і який жахливий колишній чоловік. Вибравши момент, скромно нагадую, з чого, власне, почалася розповідь. А подруга вже й сама забула, про що хотіла розповісти. І так щоразу.
