Микола II у формі лейб-гвардії Преображенського полку. 02. 04. 1898 р.
З династією Романових пов’язано чимало славних сторінок вітчизняної військової історії. Значний внесок у велич і військову міць Росії внесли її представники. Особистість останнього російського імператора – безумовно, суперечлива, викликає глибокі роздуми. Це стосується і соціально-політичної та економічної політики останнього імператора, і участі очолюваної ним держави в останній для нього війні. Інтерес викликають і особистісні якості, і вчинки монарха у відповідальні історичні періоди.
Наприклад, на наш погляд, не може бути виправдане жодними причинами зречення Государя – тим більше у воєнний час і з перспективою скочування Вітчизни до кривавого революційного хаосу. Російський Імператор відрікатися не може!
Ми хотіли поміркувати про те, чи можна віднести останнього Государя до видатним військовим діячам Росії початку XX століття, і які повинні бути критерії для відповідної оцінки?
Історично російські імператори були найтіснішим чином пов’язані зі збройними силами. Зв’язок була духовна, адміністративно-управлінська, військово-стройова.
Микола II з моменту прийняття військової присяги (1884 рік) пізнав посади чотового, ротного і ескадронів, батальйонного командира. Великий князь Олександр Михайлович згадував, що до військових обов’язків Микола ставився сумлінно і серйозно [Великий князь Олександр Михайлович. Книга спогадів. М., 1991. С. 81]. Чин полковника зберіг на все життя, т. к. вважав неприпустимим підвищувати власну звання, тим більше, що полковницькі погони Микола II отримав з рук батька – Імператора Олександра III. Вже в перший період царювання, поряд із традиційними військово-політичними функціями монарха, Государ став проявляти якості реформатора. Так, як відомо, не всі офіцери, які успішно закінчили обидва курси Академії Генерального Штабу, переводилися на Додатковий курс з зарахуванням до Генерального штабу – ця система в силу присутності елемента випадковості у процедурі відбору кращих кандидатів викликала справедливі нарікання. Саме ініціатива молодого Государя стала причиною перегляду атестаційних правил – згодом всі офіцери, які успішно закінчили Академію, зараховувалися до Генерального штабу. А. С. Лукомський, в ці роки офіцер-слухач Академії, згадував як Імператор сказав військовому міністру генералу від інфантерії П. С. Ванновскому, що при відборі офіцерів Генштабу присутні серйозні недоліки, і зажадав від міністра вивчити проблему і доповісти пропозиції щодо вдосконалення академічної системи [Лукомський А. С. Нариси з мого життя. Спогади. М., 2012. С. 81-82].
Багато зробив Государ і в період військової реформи 1907 – 1914 рр.
Нас цікавила діяльність Миколи II як військового керівника Росії в роки Першої світової війни – самої важкої війни, яку коли-небудь вела Російська імперія. Багато написано про покладення Государем на себе обов’язків Верховного головнокомандувача, про переваги і недоліки цього рішення Імператора, про що приймаються на цьому посту рішеннях.
Ми ж спробували сформулювати ті якості, якими повинен володіти військовий керівник, а в подальший відповісти на питання – чи були присутні вони в останнього монарха Росії і, якщо так, то в якій мірі, і як позначилися на ході світової війни.
На наш погляд, якості військового керівника доцільніше розглянути, відштовхуючись від реалізованих їм функцій.
Необхідно зазначити, що існують 2 періоди в діяльності Миколи II під час війни – до 23. 08. 1915 р., коли він виступав як загальний (верховний) керівник збройних сил імперії, і в період 23. 08. 1915 – 02. 03. 1917 рр. – коли він діяв і як Верховний Головнокомандувач армії. Обсяг функцій, їх наповнення і співвідношення в обох ситуаціях кілька змінювалися і перерозподілялися.
Перед тим як розглянути ці функції, необхідно відповісти на питання – чи знав Імператор збройні сили та основи військової служби – тобто володів первинної системою знань, умінь і навичок, необхідних як офіцерові в цілому, так і військовому керівнику?
Імператор знав основи військової служби, любив російську армію і російського солдата. Государ вважав себе першим військовослужбовцям російської армії. Генерал від інфантерії А. Ф. Редігер (військовий міністр у 1905-1909 рр.) відзначав, що Микола II чудово знав багатьох осіб, що служили в Гвардії і армії, пам’ятав бойові подвиги військових частин і окремих осіб, знав номери і назви усіх полків, склад всіх дивізій і корпусів, пункти дислокації частин і з’єднань. Під час безсоння у Імператора увійшло в звичку по пам’яті перераховувати полиці за порядком їх номерів – причому, як правило, він засинав, дійшовши до резервних частин. Для того щоб знати полкову життя, щодня читав всі накази щодо лейб-гвардії Преображенського полку [Редігер А. Ф. Історія мого життя. Спогади військового міністра. М., 1999. С. 547-548].
Особливе враження на стикаються з Государем представників генералітету виробляло досконале знання ним структури та дислокації армійських частин і з’єднань. У воєнний час Імператор знав стан фронту, на якій ділянці знаходиться та чи інша частина та бойові особливості.
Генерал-квартирмейстер Ставки А. С. Лукомський в діалозі з А. В. Денікіним зазначав, що Государ напам’ять знав фронт – причому так, як не знали начальники штабу, точно знав де і які корпусу займають бойові позиції, а які і де знаходяться в резерві, за прізвищами знав майже всіх старших командирів, чудово пам’ятав деталі боїв і операцій і дуже (виділено А. С. Лукомським) цікавився всім планами майбутніх операцій. Але, як зазначав А. С. Лукомський, Імператор надав повну можливість розкрити свій потенціал начальника Штабу Ставки – й, з-за скромності не ризикуючи давати генералітету прямі вказівки, на військових радах справляв враження «бездумного Верховного Головнокомандувача» [Денікін А. В. Стара армія. Офіцери. М., 2005. С. 43-44].
Государ Імператор Микола II.
1) Військово-представницька функція – одна з найважливіших функцій російських государів. Реалізуючи її, Імператор, перш за все, займався відвідуванням військових частин і з’єднань.
В ході короткої кампанії 1914 року він здійснив 5 відвідувань Діючої армії (4 були присвячені австро-німецького фронту і 1 турецькому).
20 – 26 вересня Імператор відвідав Ставку (нагороджував відзначилися представників генералітету), фортеця Осовець (дякував героїчний гарнізон за мужність і відвагу), міста Рівне, Брест, Білосток і Вільно (відвідав військово-лікувальні заклади).
Імператор у Ставці Верховного головнокомандувача 22. 09. 1914 р.
Бесіда з Н. Ст. Рузским і Н. Н. Янушкевичем. Ставка, 22. 09. 1914 р.
Друге відвідування Діючої армії відбулося 23 жовтня – 1 листопада. Імператор відвідав Ставку, міста Пагорб, Седлець, Рівне, Івангород. Під час відвідування Івангородський фортеці особливу увагу він звернув на систему польовий зв’язку між фортами, опорними пунктами і артилерійськими батареями, відвідавши центральну артилерійську станцію – «мозок фортеці». Комендант генерал-майор А. В. фон Шварц зробив доповідь про оборону фортеці. Був здійснений і огляд її передових опорних пунктів.
Третій візит Государя, проходив 19 – 20 листопада, був присвячений вивченню району бойових дій і відвідування поранених воїнів. Начальник імператорської охорони генерал-майор А. В. Спиридович згадував, що, входячи в госпітальну палату, Микола II упівголоса вітався з її мешканцями, а потім починав обходити поранених, зупиняючись біля ліжок і розмовляючи з кожним солдатом або офіцером. Тут же іноді вручалися і бойові нагороди [Спиридович А. В. Велика Війна і Лютнева Революція (1914-1917 р. р.). Т. 1. Нью-Йорк, 1960. С. 33-34].
Показово, що Імператор ніколи не пропускав нагоди відвідати поранених. Так, в жовтні 1914 р. в Івангороді, дізнавшись, що на станцію прийшов поїзд з пораненими, він відразу до нього поїхав – спілкувався з військовослужбовцями і вручав нагороди. У Сарикамиш 1 грудня 1914 р. Імператор, поки не відвідав нових поранених, які прибули в госпіталь, не сідала вечеряти, хоча протягом дня нічого не їв.
А. Імператор спілкується з пораненими.
Б. Государ відвідує поранених. Рівне, 26. 01. 1915 р.
1 – 2 грудня 1914 р., під час візиту в Кавказьку армію, Імператор нагороджував відзначилися військовослужбовців, провів зустріч з командним складом. Відвідавши поранених, Микола II об’їхав форти і вислухав докладну доповідь коменданта фортеці Карс. Коли ввечері 1 грудня Імператор приїхав в Сарикамиш, на вокзалі його зустрічала почесна варта 80-го піхотного Кабардинського полку, шефом якого він був. Знаменщик, кавалер трьох ступенів Георгіївського хреста подпрапорщик Яковенко, в бою двічі контужений і після вибуття у бою офіцерів командував ротою, був нагороджений Георгіївським хрестом 1-го ступеня з рук Імператора [Там само. 61-62]. Завершився візит на Кавказький фронт поїздкою на передову – в Меджингерт.
Відвідування Кавказького фронту – 01. 12. 1914 р. Імператор приймає доповідь коменданта фортеці Карс на одному з фортів фортеці.
Обхід приміщень гарнізону Карса.
Імператор на шляху з Сарикамишу до передових позиціях частин Кавказької армії в с. Меджинкерт Російська. 01. 12. 1914 р.
Нарешті, 13 – 19 грудня в Ставці Імператор приймав доповіді про хід бойових дій, нагороджував найбільш відзначилися воїнів і дякував бойові частини за службу. Особливу увагу приділив Варшавському укріпленого району.
Звертає на себе увагу як частота відвідування Государем Діючої армії так і об’єкти візитів – це найважливіші позиційні ділянки Російського фронту, які зіграли ключову роль в осінніх операціях 1914 р. – фортеці Івангород і Осовець, а також такі центри зв’язності фронту як Седлець, Варшава, Вільно і Рівно. Зокрема, останній пункт мав дуже важливе значення і внаслідок того, що через нього йшли єдині для руху артилерії та обозів комунікації на північ – через Полісся.
Сарикамиш, який Імператор відвідав під час візиту в Кавказьку армію, став незабаром центром однієї з найважливіших операцій на Кавказькому фронті. Зрозуміло, поїздки не обходилися без відвідування центрального органу управління Діючої армії – Ставки Верховного Головнокомандувача.
23 – 30 січня 1915 р. Імператор відвідав не тільки Ставку і Діючу армію, але і Чорноморський флот.
-11. У Севастополі.
А. Імператор нагороджує відзначилися козаків. Ставка, 25. 01. 1915 р.
Б. Імператор на кораблі Чорноморського флоту, 29. 01. 1915 р.
Найбільш запам’ятався візитом була поїздка в Галичину навесні 1915 р. Обходячи питання про доцільність об’їзду щойно завойованій території, зазначимо, що Государ в період 4 – 13 квітня відвідав Львів, Перемишль, Самбір, Проскурів, Кам’янець-Подільськ – побувавши на місцях боїв, могилах полеглих героїв, в госпіталях, нагороджуючи відзначилися солдатів і офіцерів.
-13. Імператор у Львові, квітень 1915 р.
Проходження військ перед Государем. Львів, 09. 04. 1915 р.
-17. Государ на одному з фортів Перемишля, 11-12. 04. 1915 р.
Імператор з комендантом фортеці Перемишль, квітень 1915 р.
А. Імператор і Великий князь Микола Миколайович у Перемишлі, квітень 1915 р.
16 – 18 квітня Микола II знову в Севастополі, де особливу увагу приділив частинах кавказьких козачих військ. Захід мав великий суспільно-політичний і ідеологічний резонанс.
Імператор серед офіцерів-пластунів.
А. Микола Другий у Ставкою, квітень 1915 р.
5 травня Государ екстрено прибув у Ставку, де провів 9 днів – в самий важкий період розвитку Горлицкого прориву австро-німецьких військ. 11 червня Імператор знову в Ставці, вникаючи у всі складності оперативно-стратегічної обстановки.
З 23 серпня 1915 р. (тобто з моменту прийняття посади Верховного Головнокомандувача) військово-представницька функція Імператора дещо видозмінилася. Враховуючи, що він і так, в основному, постійно перебував у Ставці, вона придбала форму відвідування військ фронтів. І після прийняття посади Верховного головнокомандувача активність у цій сфері з боку Государя не ослабла. Причому для відвідування вибиралися вузлові точки фронту.
У ряді випадків Імператор відвідував частини Діючої армії разом із спадкоємцем. Так, 2 жовтня 1915 р. Імператор і Цесаревич провели в Режице огляд частинам тільки що прийшов з передовою 21-го армійського корпусу. Государ, зазвичай скупий на емоції, згадував як обійшов корпус, потім пропустив війська церемоніальним маршем і дякував їм за бойову службу [Щоденники імператора Миколи Другого. М., 1991. С. 550]. Фактично весь жовтень 1915 року Цесаревич провів у Ставкою, спостерігаючи за повсякденним ритмом діяльності цього вищого органу управління Діючою армією.
Микола II нагороджує воїнів Діючої армії, осінь 1915 р.
11-13 жовтня відбувся візит Імператора з сином на Південно-Західний фронт. Микола II вручав бойові нагороди, відвідував поранених, проводив огляди частин. Були нагороджені перед строєм військ орденами Святого Георгія 3-го ступеня генерал від кавалерії Ст. Ст. Цукрів і генерал від інфантерії Д. Р. Щербачов. Були проведені огляд та бесіди з солдатами і офіцерами.
Лад військ, вдивляючись в обличчя солдатів і офіцерів, Імператор обходив повільно, іноді зупиняючись і спілкуючись з ними, вражаючи «знанням полків, частин, операцій». Після обходу ладу Імператор, взявши за руку Спадкоємця, вийшов з ним на середину поля і виголосив промову: подякував війська за подвиги, закликав солдатів і офіцерів любити Батьківщину і відважно їй служити. Очевидець згадував, що після цих слів пролунав «ура». «Такого могутнього, серцевого ура я ніколи не чув … і не почую» [Спиридович А. В. Указ. соч. С. 243].
Імператор і Цесаревич на Південно-Західному фронті, жовтень 1915 р.
Микола II вислуховує доповідь Д. Р. Щербачова, жовтень 1915 р.
Государ розмовляє Д. Р. Щербачевым після вручення ордена Св. Георгія 3-го ступеня.
,25. Імператор серед військ Д. Р. Щербачова.
Продовження слідує
Автор: Олексій Олейников
