Імператор Микола II як військовий діяч Росії в період Першої світової війни. Частина 3

82


Государ в Ставці. Стоять Начальник Штабу генерал від інфантерії М. В. Алексєєв і генерал-квартирмейстер генерал-майор М. С. Пустовойтенко.
3) Військово-організаторська функція. Вона особливо помітна після прийняття Миколою II Верховного командування. Імператор взяв на себе безпосередню відповідальність за Діючу армію і за події на фронтах у найбільш важкий для Російського фронту момент світової війни. У пресі союзників Росії цей крок Государя характеризувався як уособлення віри в перемогу союзників. Зазначалося, що прийняття Миколою II Верховного командування доводить, що стратегічна обстановка далеко не безнадійна – завдяки поліпшенню ситуації з боєприпасами і резервами [Лемке М. К. Указ. соч. С. 112-113].
Історія світової війни знала ще один приклад прийняття монархом Верховного командування як доказ вищої відповідальності першої особи держави за свою країну – приклад героя короля Бельгії Альберта.
За свідченням Голови Ради міністрів В. К. Горемикіна, Імператор не раз йому говорив, що ніколи собі не простить, що під час Російсько-японської війни не очолив Діючу армію. Він вважав, що імператорський борг зобов’язує монарха бути з військами – ділячи з ними і радість, і горе [Государ на фронті. Спогади. М., 2012. С. 1].
Найбільш яскраво військово-організаторська функція проявилася в справі відновлення могутності армії в 1915-16 рр. Досить згадати, що оснащеність армії в технічному і матеріальному плані зросла багаторазово [Див.: Маниковский А. А. Бойове постачання російської армії у світову війну. М., 1930; Залюбовський А. П. Постачання російської армії у Велику війну гвинтівками, кулеметами, револьверами і патронами до них. Белград, 1936; Михайлов В. С. Нариси з історії військової промисловості. М., 2007]. Причому важливі були не тільки зусилля по збільшенню виробництва, але і кроки у питанні наведення порядку в справі забезпечення військ зброєю і спорядженням. Так, у бесіді з представником англійської армії при російській Ставці Дж. Хэнбери-Вільямсом у грудні 1914 р. Микола II заявив йому, що розпорядився терміново вжити всіх необхідних заходів у справі поставок озброєнь [Sir John Hanbury-Williams. The Emperor Nicholas II. As I knew him. London, 1922. P. 23]. І вже до січня 1916 р. в питанні постачання військ боєприпасами намітився прогрес – не в останню чергу завдяки енергії, з якою Імператор-Головком взявся за вирішення цього найважливішого питання [Ibid. P. 73].
Була проведена реорганізація гвардії.
Восени 1915 р. Гвардія розгорталась в 2 піхотних і кавалерійський корпусу, які повинні були увійти в Гвардійський загін – самостійне оперативне об’єднання, причому з перспективою перетворення в не номерну армію. З цією думкою Микола II в жовтні ознайомив кандидата на посаду командувача Гвардії – генерала від кавалерії В. М. Безобразова. Нова армія, яка включала в себе добірні війська з повним комплексом засобів посилення, ставала тараном у проламывании фронту противника або стратегічним резервом Ставки. Імператор хотів, щоб в основу вибору району дислокації Гвардійського загону була заставлена, по-перше, активна мета, по-друге, зручність відображення контр-маневр противника [Лемке М. К. Указ. соч. С. 312]. Ключове значення мало те, що якщо раніше гвардійські корпусу та дивізії (а часто і раздергиваясь на більш дрібні частини) придавались арміям, то тепер вони підлягали застосуванню в складі єдиного об’єднання.
В. М. Безобразов відзначився в Галицькій битві, коли його корпус зіграв важливу роль у перемозі у Тарнавки. 3 – 5 липня 1915 р. війська В. М. Безобразова завдали поразки німецькій гвардії під Красноставом. І тепер він був обраний на пост командувача першим в історії Росії елітним оперативним об’єднанням. Процес реформування йшов повільно – головною проблемою була важка ситуація з укомплектуванням (особливо в 3-й гвардійської дивізії) особовим складом. Але 15. 12. 1915 р. Імператор вже інспектував війська Гвардійського загону у Підволочиська.
Надалі не вина доблесного Гвардійського загону (потім – Особливої армії) в не дуже вдалих в оперативному сенсі стоходских боях Ковельського битви 1916 р. В неналежному целеуказании для військ Особливої армії багато в чому був винен головком Південно-Західного фронту А. А. Брусилів – наступу на Ковель, спричинили великі втрати, здійснювалися за прямим наказом. Тим не менш, війська В. М. Безобразова добилися блискучих тактичних успіхів, захопивши великі трофеї [Лист-звіт генерал-адьютанта генерала від кавалерії Безобразова Государю Імператору // Військова бувальщина. 1964. № 66. С. 43-45].
Імператор не тільки проявив наполегливість у справі організації постачання військ – велику увагу він приділяв переозброєння армії. Керівник морського управління Штабу Главковерха контр-адмірал А. Д. Бубнов відзначав, що Микола II постійно турбувався і дбав про всіх, що могло сприяти успіху російської зброї – не тільки відвідував війська і обговорював оперативні плани, але і знайомився з новітніми зразками озброєння і техніки [Бубнов А. Д. У Царській Ставці. Спогади адмірала Бубнова. Нью-Йорк, 1955. С. 191].
І – домагався прийняття їх на озброєння. Імператору російська армія зобов’язана появі на її озброєнні таких новинок техніки як протигаз і вогнемет.
Коли влітку 1915 р. німці розгорнули Французькою та Російською фронтах хімічну війну, видатний вчений Н. Д. Зелінський винайшов перші зразки свого протигаза – вже в серпні. Але в особі А. П. Ольденбурзького, завідувача санітарно-евакуаційним справою, вчений зіткнувся з опонентом впровадження нового протигаза на шкоду захисних масок, які застосовувалися до цього. Тоді Н. Д. Зелінський написав особистого листа Імператору.
І 03. 02. 1916 р. під Могильовим згідно з особистим наказом Миколи II були проведені випробування всіх на той момент наявних на озброєнні зразків протихімічного захисту. Микола II був присутній на експерименті, зафіксувавши перемогу протигаза Зелинского – асистент вченого С. С. Степанов пробув у хлористо-фосгенной атмосфері більше години (інші захисні маски показали набагато меншу функціональність). Імператор подякував Н. Д. Зелінського, нагородив С. С. Степанова і наказав почати масове виробництво нового протигаза.
Крім того, за розпорядженням Государя інформація про протигазі була передана союзникам Росії – і завдяки цьому було врятовано життя і багатьох французьких і англійських солдатів. Вчені союзників (зокрема професор Лебо) на рік і більше відстали від своїх російських колег у питанні вивчення абсорбуючої здатності вугілля, що лежить в основі протигаза Зелинского [Фигуровский Н. А. Нарис розвитку російської протигаза під час імперіалістичної війни 1914-1918 рр. М. – Л., 1942. С. 68].
У вересні 1915 р. Хімічним комітетом почалися випробування перших 20 ранцевих вогнеметів системи професора Горбова. 8 березня 1916 р. під час Нарочской операції частини 5-ї армії генерал-лейтенанта в. І. Гурко на Якобштадском плацдармі вперше застосували технічні новинки – ручні газові гранати і вогнемети. Російська армія застосовувала 9 систем вогнеметів: ранцеві (Горбова, Товарницкого, Тіллі-Госкина, Александрова і Лоуренса) і важкі (Товарницкого, Вінсента, Єршова, вогневі московські фугаси «СПС» (абревіатура від перших літер прізвищ конструкторів)).
На початку квітня 1916 р. Імператор Микола II санкціонував установа Хімічного комітету ГАУ і сформувати Навчального огнехимического 3-ротного батальйону (674 людини). А в кінці місяця Імператор брав участь у випробуваннях вогнемета Тіллі-Госкина. Про цей факт є позначка в його Щоденнику [Щоденники імператора Миколи Другого. М., 1991. С. 584].
Император Николай II как военный деятель России в период Первой мировой войны. Часть 3
Микола II на випробуваннях вогнемета Tilly-Goskin
У структурі Діючої армії з’являються команди важких вогнеметів, надавали арміям (спочатку їх було за кількістю армій – 13) і фронтах. Але незабаром – вже до кінця 1916 р. – з’явилися і спеціальні вогнеметні команди, інтегровані в тактичне (полкові) ланка армійської структури. Як і полкові кулеметні команди, вони ставали важливим інструментом вогневої боротьби в позиційних бойових діях. Озброєна полкова огнеметная команда була 12-ю переносними ранцевими вогнеметами і 4-ма 37-мм траншейними гарматами.
Наказ від 11. 09. 1916 р. наказував сформувати вогнеметні команди в 12 гвардійських, 16 гренадерских і 208 першочергових піхотних полках. Т. о., повинні були з’явитися 236 огнеметных підрозділів, і рішення Головкому Миколи II було для цього процесу ключовим. Всього за час війни в Росії було випущено понад 10500 вогнеметів, і 10000 з них – легкі ранцеві, якими озброювалися вогнеметні команди гвардійських, гренадерских і піхотних полків. Т. о., завдяки далекоглядності Імператора російські війська йшли в ногу з часом.
У свій Щоденник Імператор заносив лише віхи пройденого дня, майже ніколи не торкався політичних і державних тим. Рідко давав оцінки людей і подій. Щоденник Миколи II – лише конспект, орієнтири здійснених протягом робочого дня дій. Але за сухими записами ховається великий багатогодинний працю.
Щоденні доповіді, багатогодинні наради, військові огляди, призначення – ось робочий графік Імператора – Верховного Головнокомандувача. Робочий день Миколи II починався c доповіді начальника Штабу у присутності генерал-квартирмейстера і вивчення зведень про стан 14 армій і 4 фронтів. Генерал-квартирмейстер на картах показував позиції, а начальник Штабу доповідав про необхідні до видання наказах. Вирішувалися найважливіші стратегічні питання, а потім інші питання, також мали значення для бойових дій. Доповіді тривали майже до половини першого дня [Гурко в. І. Війна і революція в Росії. Мемуари командувача Західним фронтом 1914 – 1917. М., 2007. С. 192-193]. Відповідно, найбільш продуктивна перша половина дня відводилася військових питань і друга половина – питанням політичним та іншим.
Сучасник згадував, що Микола II дуже уважно стежив за відомостями з фронту і дивував оточуючих інформованістю і уважністю [Зречення Миколи II. Спогади очевидців. С. 45]. Згадуючи про спілкування з Імператором перед своїм призначенням командувачем Особливої армією, в. І. Гурко зазначив, що Государ був радий, що керівництво Гвардією потрапило в умілі руки. Монарх заявив, що така потужна ударна сила як Гвардія рідко використовується досить обачно, несучи великі втрати, що не приносять адекватних результатів [Гурко в. І. Указ. соч. С. 194]. У період призначення в. І. Гурко виконуючим обов’язки Наштаверха, йому довелося розмовляти з попереднім Главковерхом Великим князем Миколою Миколайовичем, який, зазначивши що думка публіки не дає вірного уявлення про Імператора як про людину, порадив генералу бути з ним повністю відвертим у будь-яких питаннях і не приховувати фактичного стану справ [Там само. С. 213].
Режим роботи був напружений. В. І. Гурко, згадуючи про навантаженнях під час роботи в Ставці, відзначав, що дуже втомлювався і фізично, тому що не вистачало часу для виконання великого масиву роботи, так і інтелектуально – з-за величезного обсягу нової інформації, яка вимагала обробки, і маси питань, які чекали рішення [Там само. С. 219]. Підсумком військово-організаторської діяльності Імператора було наступне думка маси армії до кінця кампанії 15-го року: «Цар з нами і відступати він більше не наказав” [Літопис війни 1914-15 року. 1915. № 67. С. 1071].
4) Військово-ідеологічна функція.
Ідеологія і бойовий дух – найважливіші елементи морального стану будь-якої армії, ще більш значущі в умовах затяжної війни. Вистояти напередодні Перемоги – ось головне завдання, яке стояло перед Верховним Головнокомандуючим і його армією. Велике значення в цьому контексті мали розглянуті вище поїздки Імператора в Діючу армію. Але реалізовувалася ця функція насамперед шляхом військової пропаганди. Її елементи – нагадування про славні перемоги російської армії минулого і сьогодення, вказівка на цілі і завдання війни, заохочення словом і ділом відзначилися військовослужбовців і військових частин і з’єднань. Імператор особливу увагу приділяв збереження військових традицій, взаємовідносин в армії, близькій відношенню солдата і офіцера, закликав дбати про збереження людських життів на фронті.
Так, у промові Государя 01. 10. 1914 р. (присвячена виробництву юнкерів у офіцери) в Царському Селі він зажадав від майбутніх офіцерів чесно і віддано служити Батьківщині, ставитися з повагою до начальників і уважно і по батьківськи до своїх підлеглих, як можна більше зближуючись з останніми і вникаючи у всі їх потреби. Імператор підкреслив необхідність для офіцера берегти своє життя, жертвуючи їй тільки в разі виключної необхідності [Літопис війни 1914 року. 1914. № 8. С. 136]. В словах, звернених до солдатам і офіцерам одного з корпусів 2 жовтня 1915 року очевидні гордість за Імператора війська і подяку за їхню доблесну службу [Літопис війни 1914-15 року. 1915. № 61. С. 972].
У промові перед військами 11-ї армії 13 жовтня того ж року знову прозвучали гордість за російську армію і слова вдячності за ратний труд.
Головний лейтмотив промов Верховного Головнокомандувача перед військами – віра в сили російської армії і вдячність за геройську службу на фронті.
1915 р. у Ставці відбувся парад георгіївських кавалерів. Для участі в параді були відряджені георгіївські кавалери – по 1 офіцерові та 2 нижніх чину від кожного армійського корпусу, Балтійського і Чорноморського флотів, крім того, брав участь у заході та Георгіївський батальйон охорони Ставки. У промовах Государ, крім подяки за відмінну службу, акцентував увагу на тій обставині, що георгіївські кавалери – зразок для наслідування всіх інших солдатів і офіцерів, і проголосив «Ура» за їхнє здоров’я.
Император Николай II как военный деятель России в период Первой мировой войны. Часть 3
Георгіївські кавалери на святі у Ставкою 26 листопада 1915 р.
Зрозуміло, подібні заходи сприяли престижу фронтової служби і піднімали моральний дух військ.
Продовження слідує
Автор: Олексій Олейников