Історія про хитрого діда, який пацанів під вікнами шуміти відучив

44


Цю забавну історію розповів мені сусід по дачі – самотній, буркотливий дід Матвій Степанович. «Занадилися, значить, місцеві пацаняты під моїми вікнами шуміти. Кричать, веселяться. Бувало і з лайкою. Дівки верещать, хлопці регочуть. Відпочивати мені заважають і телевізор дивитися. Загалом, бісять. Я нинішню молодь знаю. Їм зауваження зробиш, так адже ще більше будуть діставати. І я придумав таку штуку.
Виходжу до них і кажу: мовляв, так і так, люблю, коли діти під вікнами веселяться. Людина я самотній, мої онуки всі по різних містах живуть, я за ними дуже сумую. Вас слухаю, їх згадую, і душа радіє. Приходьте сюди частіше. Пацани плечима знизують, не розуміють, куди я хилю. Я їм 100 рублів дав: ось нагорода за те, що прикрашаєте стареча самотність. Завтра прийдете, ще дам. На наступний день є мої голубчики. Я знову до них: молодці, що прийшли. Ось вам 50 рублів, вибачайте, більше немає, пенсію затримують. Ну, вони під вікнами, як завжди гомонять, я сиджу перед телевізором і терплю. На третій день вони знову під вікнами. Мене чекають. В цей раз я їм мелочишки отсыпал, яка у мене по кишенях була. Карбованців двадцять, не більше. На четвертий день по цукерці кожному приніс. Вони невдоволено кривиться: «Дід, ми з тобою не так домовлялися». Я пояснюю: «даруйте, хлоп’ята, але 100 рублів — це я зопалу запропонував. Розорюся я так з вами». Бачив би ти їх кислі обличчя! Більше вони під моїми вікнами не з’являлися. Одного разу зустрів одного, самого нахабного, питаю: «Що ж не збираєтеся у мене?» Він у відповідь: «Так що ми лохи безкоштовно працювати». На тому й розійшлися. У мене тепер тиша і спокій. А що ще йому треба».