Напевно, в світі не знайдеться людини, який ніколи не чув про Соборі Паризької Богоматері. Оспіваний письменниками, поетами і композиторами, Нотр-Дам де Парі височить над містом, привертаючи до себе не тільки своєю архітектурою, але і численними легендами, овевающими його. Зведений на місці язичницького святилища, Собор є чудовим зразком готичного стилю в архітектурі, так популярного у Франції…
Будівництво Собору почалося в 1163 році, тривало 170 років. А згодом храм, що знаходиться в самому серці такого неспокійного у всі часи Парижа, кілька разів перебудовувався і реставрувався.
«Величезна кам’яна симфонія, колосальне творіння і людини, і народу… Чудовий результат з’єднання всіх сил цілої епохи, де з кожного каменю бризкає приймаюча сотні форм фантазія робочого, що направляється генієм художника…», – писав знаменитий французький письменник Віктор Гюго про соборі Паризької Богоматері.
Він іменує це кам’яна споруда «творінням Бога, у якого воно ніби запозичував його двоїстий характер: різноманітність і вічність».
Що ж такого особливого в цьому соборі? Серце Парижа-Нотр-Дам де Парі (така його французька назва) знаходиться в західній частині острова Сіте, неподалік від Лувру. Загальна висота його становить 35 метрів, довжина – 130 м, ширина – 48 метрів, висота дзвіниць – 69 метрів. Будівля здатне вільно вмістити 9 тисяч осіб.
Собор складається з трьох ярусів, розташованих один над одним. Однією з основних його пам’яток є Галерея царів, статуї якої представляють правителів Стародавньої Іудеї.
Глузливо дивляться на туристів і паломників зловісні фігури химер, сяють кольоровими стеклами вітражі. Крім того, в соборі зберігається одна з найбільших християнських реліквій – терновий вінець Ісуса Христа, в 1238 році викуплений королем Людовіком Святим у візантійського імператора.
Нотр-Дам був зведений на місці базиліки Святого Стефана – першої християнської церкви Парижа, а та, в свою чергу, була побудована на місці храму Юпітера, спорудженого колись давніми галлами і римлянами.
У 1711 році робітники, яким доручили витесати в стіні гробницю, виявили з півдюжини кам’яних барельєфів, які зображували античних богів, з вибитими на них текстами на латині. Дослідники припускають, що прикрашали барельєфи колись вівтар Юпітера. Цікаво, що по всій Європі храми нерідко будувалися на місці язичницьких святилищ.
Мабуть, люди відчували особливу ауру цих місць, і вона притягала їх до себе. У 1163 році папа римський Олександр III благословив паризького архієпископа Моріса де Сюллі на будівництво собору. До того часу дві головні християнські церкви в Парижі були практично зруйновані і не підлягали відновленню.
Проти будівництва різко виступив один з єпископів, що згодом увійшов в історію під ім’ям святого Бернара. Він заявив, що роботи дуже дорого обійдуться скарбниці, тоді як в країні панує голод. Однак папа Олександр III не послухав його і, як свідчить легенда, сам заклав перший камінь у фундамент майбутнього собору.
Грандіозний храм будувався протягом майже двох століть. Найбільший внесок у його зведення внесли два архітектора – Жан де Шель (який вів роботи з 1250 по 1265 рік) і геній готики П’єр де Монтрей, який додав споруді остаточний вигляд. Останній помер у 1267 році.
До 1250 році будівництво було фактично завершено, до 1315 році майстри закінчили внутрішню обробку, а в 1345 році будівля, кажучи сучасною мовою, здали в експлуатацію.
Саме тут тепер будуть відбуватися значущі для всієї країни події: коронації, монаршому одруження і відспівування великих французів.
Перше «масовий захід» відбулося тут в 1302 році. Це була асамблея Генеральних Штатів – так називався тоді французький парламент.
Багато знаменитостей залишили свій слід в історії Нотр-Дама.
Так, на одній з стін вибив слова молитви студент, який незабаром стане одним з найбільш «знакових» поетів Франції – Франсуа Війон. Собору Паризької Богоматері присвячував свої сонети принц Карл Орлеанський, томівшійся в англійському полоні. Тут відслужив подячний молебень після коронації у Реймсі король Карл VII.
Говорячи про венчаниях, не можна не згадати незвичайну весільну церемонію 18 серпня 1572 року, коли в шлюб вступали Маргарита Валуа і Генріхом Наварським. Генріх був гугенотом і собор його не пустили, він так і відстояв все дійство за дверима, поки наречена, перебуваючи всередині, запам’ятовувала подробиці, щоб потім переказати чоловікові у всіх фарбах. Через 6 днів гостей з боку чоловіка (разом з сотнями інших гугенотів) перерізали одновірці дружини в ході заходу, названого пізніше «Варфоломіївської ночі». А ще через пару десятків років Генріх, сказавши: «Париж вартий меси», сам перейшов у католицтво і став королем Франції.
2 грудня 1804 року тут коронував себе імператором французів Наполеон Бонапарт, а пізніше служили молебні, завдяки господа, за його перемоги під Аустерліцем (це там де високе, нескінченне небо), Смоленську… Бородіна (французи вважають Бородіно своєю перемогою, що недалеко від істини, адже росіяни продовжили відступати)…
Існує дивовижна легенда про воротах Нотр-Дама. Вони прикрашені вигадливим накладними візерунком з кованого заліза у вигляді переплетених ажурних листя і фігурними залізними замками.
Розповідають, що викувати ворота було доручено ковалю за прізвищем Бискорне. Боячись не впоратися з роботою, коваль закликав на допомогу самого диявола. Так світу стала краса, яку не в змозі створити людські руки.
Однак коли замки врізали в ворота, з’ясувалося, що їх неможливо відкрити. Це вдалося зробити лише після того, як залізо окропили святою водою. Що ж стосується Бискорне, то він, охоплений спогадами про угоду з дияволом, з кожним днем ставав дедалі похмурішим і похмурішим. Нарешті, невідомий хвороба звела його в могилу…
Тут, у скарбниці, знаходиться Терновий вінець Ісуса Христа , який спочатку пройшов шлях з Єрусалиму в Константинополь, потім захопили Візантію хрестоносці заклали вінець візантійцям (o tempora, o mores…), а після його викупив Людовик IX, який і вніс реліквію в Нотр-Дам де Парі 18 серпня 1239 року босоніж на знак смирення.
До 1063 року Терновий вінець зберігався на горі Сіон в Єрусалимі. В 1063 році він був перевезений в палац візантійських імператорів у Константинополі. У 1204 році священна реліквія була захоплена ворвавшимися в Константинополь західноєвропейськими лицарями-хрестоносцями, розграбували християнське місто. До цього за тисячу років нога завойовника не ступала на камені константинопольських вулиць.
Під ударами хрестоносців Візантійська імперія розпалася на кілька частин. Константинополь опинився під владою династії якихось провінційних князьків, ненаситно грабували залишки дістався їм великого спадщини, але все одно постійно потребували грошей.
Один з них — Балдуїн II, щоб виплутатися з боргів, почав розпродавати священні реліквії християнства. В результаті Терновий вінець дістався французькому королю Людовику IX.
У 1239 році святиня була доставлена в Париж. Король Людовик розпорядився помістити вінець у спеціально побудовану каплицю, в якій він перебував до епохи французької революції, коли натовпи революційно налаштованих громадян, сп’янілих «свободою, рівністю і братерством», рознесли каплицю в тріски. Проте Терновий вінець був врятований і в 1809 році передано на зберігання в Собор Паризької Богоматері, в якій продовжує перебувати ось вже майже два століття.
На цьому фото частина Святого Хреста, на якому був розіп’ятий Спаситель і Святий Цвях, один з чотирьох якими прибивали його римські солдати
Інша цікава деталь – в Нотр-Дамі зберігається цвях з хреста, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Другий цвях знаходиться в соборі міста Карпантра. Ще два зберігаються в Італії. Цвяхи давно є предметом суперечки істориків: три або чотири? Взагалі-то в світі їх 30, так що питання автентичності теж актуальне…
В кінці XVII століття, за царювання короля Людовика XIV, для собору настали важкі часи: гробниці і кольорові вітражі були зруйновані. А під час Французької революції якобінський Конвент і зовсім планував стерти будинок з лиця землі як «твердиню мракобісся».
Зрештою революційний уряд оголосив, що якщо парижани хочуть зберегти НотрДам, то вони повинні зібрати велику суму грошей «на потреби революції». Гроші були зібрані, і багатостраждальний собор перетворився в «Храм Розуму», свого роду пам’ятник революції.
У липні 1793 Конвент все ж зробив каральні заходи. За розпорядженням диктатора Робесп’єра у статуй іудейських царів знесли голови – чому-то якобінці переплутали їх з французькими монархами. Дзвони перелили на гармати «для всесвітньої революції», а свинцеві гроби, в яких були поховані священнослужителі, – на кулі і картеч.
У храмі влаштували винний склад. Після перевороту, покликаного реставрувати у Франції нормальний, а не «революційний» закон і порядок, собор повернули в лоно церкви, але він перебував у дуже жалюгідному стані.
До речі, в 1978 році в підвалах Французького банку зовнішньої торгівлі були знайдені уламки знищених статуй, в тому числі – голови царів. Мабуть, під час революції хтось все ж примудрився вивезти їх і заховати. Тепер ними можна помилуватися в музеї Клюні.
Публікація в 1831 році роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» викликала нову хвилю інтересу до Нотр-Даму як національного надбання. У 1832 році палатою депутатів була створена комісія по реставрації собору. Проект очолив молодий архітектор Віолі ле Дюк.
Роботи тривали з 1841 по 1864 рік. Реставратори відлили заново статуї царів, металевий шпиль з мереживним малюнком. А однієї зі скульптур, що зображає апостола Фому, додали риси самого архітектора ле Дюка. За його ж ініціативою на верхньому майданчику собору, біля підніжжя веж, встановили статуї химер. Крім цього, були знесені будівлі, що прилягали до храму. Так утворилася площа перед собором в її сучасному вигляді.
Магічний шифр Віктора Гюго, прославив Нотр-Дам на століття, назвав його «найбільш задовільним коротким довідником окультизму». Здавна ходили перекази про те, що в кам’яних візерунках і орнаментах будівлі прихований рецепт філософського каменю…
Алхімік Фулканелли у книзі «Загадки соборів» пише: «Якщо підштовхувані цікавістю або просто заради гарного прогулянки погожим літнім днем ви підніметеся по витій сходах, що ведуть до верхніх поверхах собору, – пройдіться потім неквапливо по вузькому проходу галереї другого ярусу. Дійшовши до кута, утвореного колоною північного зводу, ви побачите посередині низки химер дивовижний барельєф старця, висічений з каменю. Це він – Алхімік Нотр-Дама».
У пізньому Середньовіччі Нотр-Дам дійсно був місцем алхімічних зборищ. Зустрічі проходили у правого входу (двері св. Анни). За традицією, старший алхімік одягав фрігійський ковпак і вказував своєму молодшому товаришеві шлях до статуї Алхіміка на галереї другого ярусу. Яке справжнє ім’я Алхіміка – нам невідомо. Але, згідно з легендою, йому вдалося-таки відкрити секрет філософського каменю.
Але яке відношення має наш собор до магічним вченням? Це довга історія.
Архітектуру традиційно співвідносили з герменевтикою, кожен її елемент – з тим чи іншим окультних символом. Саме окультним, а не релігійним. Поряд з християнською церквою існували таємні товариства «єретиків». Були «Вільні каменярі» – франкмасоны, було «Товариство плотніков – майстрів крокв». Всі вони проповідували ті чи інші езотеричні ідеї і спробували «зашифрувати» їх у «кам’яній книзі» Нотр-Дама.
Так, якщо звернути увагу на нібито релігійні сюжети вітражів, то можна виявити, що вони далекі від християнської традиції.
На центральному з них – Рожевий, Діва Марія зодягнена у червоний плащ, з-під якої видніється зелене вбрання, тоді як традиційно вона повинна бути одягнена в синє. У той же час у масонів приміщення в храмі, яке служить для ритуалів посвячення у п’ятнадцяту Ступінь – «Кавалера Сходу і Меча», – поділене на червону і зелену половини…
Випадковість? Російський філософ-містик П. Д. Успенський (1878-1947), учень знаменитого Р. Гурджієва, у книзі «Нова модель всесвіту» пише: «У кожної так званої «школі каменярів», де викладалися всі науки, необхідні для архітектора, існувала і «внутрішня школа», де пояснювалося справжнє значення релігійних алегорій та символів, де вивчалася езотерична філософія, або наука про відносини між Богом, людиною і всесвіту, тобто магія; а адже за одну тільки думку про це людей відправляли на дибу і спалювали на вогнищах.
Химери і інші фігури собору Нотр-Дам передають нам психологічні ідеї його будівельників, головним чином – ідею складного характеру душі.
Ці фігури представляють собою душу Нотр-Дама, його різні «я»: замріяні, меланхолійні, спостерігають, глузливі, злісні, занурені в себе, щось пожирають, напружено вдивляються в невидиму для нас даль, – як це робить, наприклад, жінка в головному уборі черниці, яку видно над капітелями колон невеликий башточки, високо на південній стороні собору.
Химери і всі фігури Нотр-Дама володіють дивовижною властивістю: біля них не можна малювати, писати чи фотографувати – поруч з ними люди здаються мертвими, невиразними кам’яними статуями».
На думку дослідників, «кам’яних скрижалях» Нотр-Дама зашифровані і різноманітні знання, накопичені людством: з математики, біології, астрономії, астрології…
Так, «Галерея царів» складається з 28 скульптур, тоді як, згідно з біблійною легендою, в Юдеї було всього 18 або 19 володарів. Звідки ж взялися зайві? Можливо, це не що інше, як астрономічний шифр: кількість фігур відповідає кількості днів у місячному місяці.
Над входом і на лівій стороні «двері Діви Марії» написані зодіакальні знаки. Цикл починається аж ніяк не зі знаку Овна, відповідно до західної астрологічної традицією, а зі знака Риб, що відповідає традиціям індійської астрології. В індуїзмі Риби – символ зв’язку індивідуальної душі з Душею світу, у давньогрецьких орфіків – це знак богині Афродіти, у римлян – Венери, а у єгиптян – Ізіди.
Однак «кам’яні шифри» – не єдина таємниця Нотр-Дам де Парі. Перед вхідними ґратами в бруківку вмонтована кругла мідна дощечка з написом: «нульовий кілометр». Звідси обчислюються відстані до будь-якої точки Франції. Але є версія, що це не просто умовна точка відліку, а «точка зеро», з якої починав будуватися місто.
Саме тут розташований сакральний енергетичний центр Парижа. За повір’ям, якщо встати на табличку і загадати бажання, воно обов’язково збудеться…
З веж Нотр-Дама і галереї, прокладеної між ними, відкривається приголомшливий вид на місто. Якщо з висоти пташиного польоту (скажімо, з Ейфелевої вежі) ви не зможете толком нічого розглянути, тільки окинете поглядом неясну панораму мегаполісу, то звідси добре видно будинки, вулиці, навіть люди. Здається, висота собору спеціально розрахована на тих, хто мріє роздивитися все як слід.
Досить тільки піднятися нагору – і ви опинитеся в самому серці Парижа.
Там, де бродять, немов по зачарованому колу, тіні безсмертних героїв Гюго – потворного, але великодушного горбаня Квазімодо, прекрасній танцівниці Есмеральди, зловісного Клода Фролло…
І вам на мить здасться, що ви ось-ось наблизитеся до вислизає розгадки таємниці готичного будівлі…
ДЖЕРЕЛО
