Неймовірно задовбали дворові «меломани». Так, саме так, у лапках, бо їм без різниці, що і коли слухати, головне голосно. З-за цих людей моє літо перетворилося на справжнісіньке пекло. Я працюю на дому, тому більшу частину дня перебуваю у себе в квартирі і змушена вислуховувати ці «концерти» з дня на день.
«Меломани», що мешкають у мене у дворі, готові слухати музику на максимальній гучності 24/7. Причому це все різні люди. Рано вранці включають музику на другому поверсі будинку навпроти (пекельну суміш з патріотичних пісень радянських часів і дитячих пісеньок тих же років), включають голосніше, щоб усі знали, що вони прокинулися, а заодно і самі вставали.
Після того, як відключається музика у них, буквально через пару хвилин врубається сабвуфер в машині, що стоїть біля будинку на іншому кінці двору. Це вийшли лагодити свою раздолбайку кудлатого року татусь з синочком. Лагодять вони її кожен день і довго. Жодного разу не бачила, щоб вона хоч раз кудись їхала. Музика, природно, репетує не тільки на весь двір, але і на пару сусідських.
Десь після обіду вони закруглюються, і у двір виповзає наша місцева гопота з дітьми. Ті, що доросліша, носяться по двору, ті, що подрібніше, сидять у пісочниці, а біля цієї пісочниці, на лаві поруч з нею, кучкуються гопо-батьки, з пивасом в необмежених кількостях, димлячи як паровози і оголошуючи округу добірними матюками упереміш з іржанням, якому позаздрив би будь табун. Природно, як же тут обійтися без музичного супроводу?
Тут же відкриваються всі двері побитої життям «дев’ятки», і на всю округу розноситься зубодробильний репчик упереміш з «лабутенами». Звук при цьому можна порівняти хіба що зі звуком працюючої турбіни літака: в будинках трясуть не тільки вікна, але і стіни. Гуляють вони годин до 7 вечора, потім за графіком, мабуть, вечеря. Гуркіт саба стихає приблизно на годину-півтора. Тут же врубається музика в будинку навпроти, але вже на четвертому поверсі.
Десь на початку дев’ятого ця ж компанія знову виповзає у двір, і знову гуркоче саб, але вже в компанії з завиваннями з будинку навпроти. Та ще пекельна суміш. В районі 9:30 музика в будинку навпроти стихає, і залишається тільки кричить саб у «дев’ятці». Кричати він може як до 11 вечора (в самий вдалий день), так і до першої години ночі і довше. Причому це не просто гучна музика, це дуже-дуже гучна музика. Від неї неможливо сховатися ні за допомогою закритих вікон (і це в 30-40 градусну-то спеку), ні за допомогою вкладок, ні при комбінації того й іншого. Від цих децибел навіть ліжко, на якій ти намагаєшся заснути, ходором ходить. І так кожен день! Протягом всього літа!
Хтось може сказати, що я терпила, що буде сидіти і страждати, але нічого не зробить. Але ні, хлопці, я кожну ніч наполегливо намагаюся додзвонитися в поліцію. Кожну! Дзвоню по кілька годин з різних операторів, але за весь цей час жодного разу не додзвонилася. Додзвонювалася вдень, сказали, що бути такого не може, і в цю ж ніч знову на дзвінок ніхто не відповів.
Варіант покричати їм з вікна теж відпадає. Намагалася. Зло роблять ще голосніше. Хоча, здавалося б, куди вже ще голосніше?
Вийти розібратися? Ха-ха! Це мені, дівчині зростом метр шістдесят, явно обділеною богатирською силою або, на худий кінець, яким-небудь зброєю, йти розбиратися з натовпом п’яної гопоти? Міцного мужика під рукою теж немає, на жаль. Сусідів музика не хвилює, так як вони якраз у дворі в цей момент і тусуються.
Загалом, терміново шукаю варіанти переїзду не тільки з цього двору, але і з цього району, так як тут у нас таке веселощі в кожному дворі. Гопники дев’яностих зросли, а мізків не додалося.
Ну, а поки продовжую задалбываться, пити таблетки від головного болю і намагатися додзвонитися в поліцію.
