Красотун

41

Іду я якось по Тверській, бачу фірмовий магазин годинників відомої швейцарської фірми і згадую, що мій годинник (не менш дорогою і відомої фірми) хочуть нову батарейку, так і ремінець теж. Заходжу в магазин: тамбур-пропускник, суворий дядько-охоронець в костюмі-трійці і кілька продавців-консультантів в білих халатах. Блиск! Помічаю, що спочатку охоронець, а слідом за ним і продавці дивно на мене поглядають. Розумію, що одягнений я трохи не для цього магазину: курточка, джинсики, кросовочки, рюкзачок. Так вже вийшло. Не подобається, коротше, моя одяг співробітникам. В очах співробітників читається німий докір упереміш з питанням: «А чи туди прийшов ти, хлопчику?» Зібравши всі нахабство, дане природою, я піЕкшн шов, конвойований охоронцем, до стійки продавців:

— Мені б батарейку в часиках поміняти і ремінець теж.
— А які у вас годинник? — запитала дівчина з інтонацією «прибери свій „Політ“ подалі, тут серйозні люди отоварюються».
— У мене«**** ******».

Фізіономії продавців і охоронця витягувалися у струну, у поставі з’явилася постать роти почесної варти. Більшого обожнювання з боку людей прилавка я в житті не зустрічав.

Я це до чого розповів: продавці та консультанти, не треба дивитися на неважливо одягнену людину, як на бидло. Ви ж не знаєте, скільки грошей у нього в кишені. Фільм «Красуня» пам’ятаєте? То-то…