У 2005 році якраз на Різдво прорвало кран на стояку у сусіда зверху. Сусід на курорті, працівникам ЖКГ теж не до простих смертних — їм треба спожити алкоголю на півроку вперед. Ситуація безвихідна. Викликав аварійку. Вони люди прості: відключили холодну воду у всьому під’їзді, а ремонтувати — звертайтеся в ЖЕК…
Я витер воду на кухні, чекаю продовження. А його немає: працювати в християнське свято в брухт. Як і в інший день, звичайно, але тут привід не працювати є. Всьому під’їзду ідея сидіти без холодної води не сподобалася, і люди почали дзвонити у ЖЕК. Але працювати хочеться, як помирати, і тому на питання «коли дадуть воду?» ці діячі придумали геніальний відповідь: це, мовляв, повинен знати я, оскільки воду відключили на моє прохання, і стали давати мій телефончик. Типу, якщо вмовлять мене змиритися з залитої кухнею, включимо прям зараз, а ремонтувати трубу нам ніколи.
Після третього дзвінка я зрозумів, що до чого, трохи подумав і свалял дурочку: хлопці, мовляв, вам телефон не той дали. Телефонувати треба не сюди, а туди — і телефон чергового міської мерії даю. Воно і швидше виходило, що кожному пояснювати, що до чого, і лаятися.
На наступний день під дверима сусіда зверху я виявив весь кадровий склад Жеку, міліцію, МНС і пожежників з болгаркою — металеві двері зрізати. Сусідові, правда, пощастило: він встиг приїхати, поки вся ця компанія становила паперові акти на предмет законності проникнення в квартиру.
Довго потім висіли по всьому району оголошення на предмет перевірок стояків і кранів. Слюсаря Жеку робили обхід усіх будинків. Країна у нас і так функціонує тільки на пендальной тязі, а тут пендаля був просто чарівним: ще б, самого мера від різдвяної п’янки відвернули!
