Країна Рад

34

Вперше зіткнулася з ситуацією, коли потрібно було знайти господарів загубився тварини. Принесли на роботу люди з вулиці кота-красеня з нашийником, сказали, що біля наших дверей сидів. Не виганяти ж тварину назад, стали думати, що з ним робити. Насамперед оглянули самого кота, нашийник, капсулу на ньому, але ніякої інформації про господарів не знайшли.

Сфотографували мирно сидить тваринку, роздрукували його фотографії. Зробили оголошення, розклеїли по найближчих будинків і стовпів, ходили по вулицях з фотографіями, опитували перехожих та мешканців найближчих будинків. Написали в усі великі спільноти нашого міста з проханням допомогти: прислали їм координати місцезнаходження кота, його фотографії та коротку інформацію про те, як він до нас потрапив і які є особливі прикмети.

І повідомлення від небайдужих не змусили себе довго чекати. Я вже було сподівалася, що хтось визнав живність, але немає. Кожен дописувач вважав своїм обов’язком порадити мені оглянути кота, оглянути капсулу і розклеїти паперові оголошення. Весь день телефон розривався від повідомлень людей, які завалювали мене абсолютно ідентичними та очевидними радами. Я готова була пожертвувати своїм особистим і робочим часом на пошук господарів, але не на вислуховування одного й того ж порядку Екшн , якому ми, без будь-яких порад, пішли і зробили навіть більше, ніж потрібно.

Хоч я і можу зрозуміти мотиви цих людей, але задовбали такі порадники — сил немає!