Легенда про материнські муки

30

А я хочу відповісти молоЕкшн мамі з історії «Тому що не можна бути здоровою такий». Як раз абсолютно зрозуміло, чому до вашого «нестраданию» ставляться негативно. Ви руйнуєте Велику Легенду про Непосильних Материнських Муках. На мою думку, ця легенда створена і ретельно плекається як раз для того, щоб підвищити жіночу цінність в очах чоловіків, а заодно і іншого несвідомого народонаселення. Щоб всі усвідомили, що маємо.

Чоловік повинен приділяти більше уваги, більше турботи. «Чому подзвонив з роботи всього два рази? А раптом мені погано! Я ж вагітна! У мене токсикоз, а ти там на роботі дурницями займаєшся! Прийшов з роботи? Втомився? Дурниця, я втомилася більше. У мене ж дитина. Я так змучена! Співаєш що-небудь з холодильника, але швидко — тобі ще пелюшки прати і прасувати». Природно, страшна зайнятість і муки дозволяють скоротити роботу по дому до мінімуму, якщо не виключити зовсім. Часу так мало, що тільки й вдається викроїти хвилинку на посиденьки в соцмережах і на овуляшкиных форумах.

Оточуючі — з них, на жаль, багато не візьмеш. Але і вони повинні поступитися місцем, пропустити без черги, заткнутися і терпіти плач малюка або істерику невоспітанного трьохлітки. У тому числі і в місцях, абсолютно для дрібних дітей не призначених (кіно, кафе). Не поступився місцем жінці, у якої і живота ще толком не видно, доводиться повідомляти про свою вагітність? Хамло і бидло. Не поспішають пропустити без черги жінку з коляскою, у якій спокійно сидить дитина? Бидло і хамло.

Так, слава КПРС, не всі такі. Що і підтверджує не страждає мама. Але, на жаль, тих все більше і більше. Перераховувати конкретні приклади навіть не хочу — і на цьому сайті вони то і справа зустрічаються, і у кожного напевно накопичилися. І що прикро — за цими курми нормальних вже не видно, до вагітних ставишся насторожено, а коли в мій маленький магазинчик заходять дами з дрібними дітьми, в очах продавців, залежно від ступеня знайомства з цієї конкретної мамою, можна побачити від настороженості до ненависті.

В кінці покладається сказати, що я не озлоблений чоловік і не чайлдфрі. Я тітка досить-таки чимало років, у якої є дорослий син і є дуже широке коло друзів і знайомих, чиїм дітям зараз по 20-30 років. І я не пам’ятаю такої істерії навколо дітонародження 25 років тому. Народжували, ростили дітей і не знали, що це подвиг і муки. І що всі повинні нам за те, що ми народили (для себе, помітьте!) дітей.