Чудовий майстер театральної сцени Леонід Марков легко прижився і в кіно. Високий зріст, відкрита мужність і чарівний голос зробили чоловіка зіркою радянських екранів. Втім, друзі і колеги Маркова впевнені, що акторський талант режисери не зуміли оцінити по достоїнству, і Леонід так і не зіграв «своєї», «тієї самої» ролі.
Дитинство і юність
Леонід Марков з’явився на світ в маленькому казахстанському селі Олексіївка. Незважаючи на місце народження, за національністю російський актор. Його батько Василь Дем’янович служив актором у провінційних театрах, а мама Марія Петрівна працювала з ним же, тільки гримером.
Коли Льоня був маленьким, сім’я постійно переїжджала. Батька переводили в одне місто неосяжного Союзу, то в інший. Маркови встигли пожити в Кинешме, Ашхабаді, Саратові, Вологді і навіть Якутську. Леонід разом з сестрою Риммою Маркової, теж стала відомою актрисою, зростали за лаштунками. На сцену діти вийшли рано, їх задіяли в дитячих виставах.
Льоня вперше пізнав особливості акторської професії, виступаючи в Саратовському драмтеатрі. Дебютував на сцені у виставі «Хатина дядька Тома». Примітно, що любов до цієї нелегкої справи прийшла не відразу. Хлопчик не відчував пристрасть до театру, вабили інші заняття – Леонід чудово малював, ліпив з глини, займався різьбою по дереву, виношуючи мрію стати художником. А ще, на відміну від сестри, добре вчився в школі.
У підлітковому віці вирішив присвятити життя акторства, слідом за Риммою вступивши в студію, яку відкрив для юних обдарувань Вологодський театр. Художній керівник Лія Ротбаум розгледіла неабиякий талант Леоніда Маркова і разом з сестрою відвезла його «показувати в Москву».
Хлопців взяли в ряди студії столичного театру ім. Ленінського комсомолу. Опинившись далеко від отчого дому, Леонід з Риммою дізналися, що таке голод (ще діяла післявоєнна карткова система) і відсутність даху над головою. Довелося пожити навіть на вокзалі. Пізніше брата з сестрою прихистила театральна підсобка, а потім і гуртожиток енергетичного інституту.
Театр
Професійна біографія Маркова почалася з підмостків театру Ленінського комсомолу, в трупу якого юнака зарахували в 1950 році. У майбутньому актор змінив чимало храмів Мельпомени. Грав у МДТ їм. Пушкіна, грав на сцені театру ім. Моссовєта, на сезон йшов в Малий театр.
Леоніду Васильовичу довелося переграти у виставах, які становлять кістяк репертуарів. Він приміряв образи Яші в «Вишневому саду» Чехова, Петрушина в «Живому трупі» Льва Толстого, перевтілювався в Тимофія Рваного в п’єсі за твором Михайла Шолохова «Піднята цілина».
У списку театральних ролей значаться Порфирій Петрович з роману Достоєвського «Злочин і покарання», Антип з «Зыковых» Максима Горького. І це тільки п’єси, поставлені за творами класиків.
Фільми
У артист кіно дебютував в 1955 році. Маркову дісталася епізодична роль в картині «Мати». Незабаром в кінокар’єрі міг би статися прорив. Григорій Чухрай збирався ставити п’єсу Бориса Лавреньова «Сорок перший» і на головну партію – білогвардійського офіцера – серйозно розглядав Леоніда Васильовича. Актор блискуче минув етап проб, але після довгих роздумів режисер зробив вибір на користь Олега Стриженова.
Критики і сестра Римма кажуть, що це був золотий шанс для Маркова, подарунок долі. Як і образ Распутіна у фільмі Елема Клімова «Агонія», який він теж в підсумку не втілив. Римма Маркова з жалем констатував: брат, на жаль, просто не вмів боротися за ролі, та й не хотів.
Фільми
До початку 70-х років фільмографія актора поповнювалася повільно. А в 1971-му на екрани вийшла мелодрама «Русское поле». Цей фільм і сам Марков включав в список своїх улюблених робіт, і глядачі, нарешті, розглянули талант актора – роль Авдея Угрюмова принесла всесоюзну популярність. Склад артистів картини зоряний – Нонна Мордюкова, Володимир Тихонов, Людмила Хитяєва, В’ячеслав Невинний.
У повну силу Леонід Васильович заявив про себе в кінці 70-х – початку 80-х років, створивши яскраву галерею персонажів. Разом з Олегом Янковським та Кирилом Лавровим склав тріо женихів у драмі «Мій ласкавий і ніжний звір». Перевтілився у похмурого, тихого і приниженого вдівця Урбенина, за якого пішла під вінець обачлива героїня.
З Маркова вийшов чудовий вчений Смирновский в комедії Ельдара Рязанова «Гараж». Мислячого і чуйного керівника Анатолія Петровича показав у виробничій драмі «Коней на переправі не міняють». У фільмі «Політ з космонавтом» постав в образі справедливого і розумного полковника міліції.
Леоніду Маркову вдалося приєднатися до акторського складу пригодницької стрічки «Острів скарбів». Режисер Володимир Воробйов довірив чоловікові роль пірата Біллі Бонса, першого помічника на кораблі капітана Флінта. Колегами по цій картині стали Олег Борисов, Федір Стуков, Валерій Золотухін.
У пам’яті глядачів Леонід Васильович залишився як герой ще безлічі фільмів. Запам’ятався актор за ролями у стрічках «Сім годин до загибелі», «Дитячий сад», «Змієлов». Крапку в кар’єрі поставила містична комедія «Готель «Едем», де Маркову дісталася головна роль. Та ще яка – зіграв Сатану. Втім, ще пара акторів стала незвичайними персонажами: Олександр Панкратов-Чорний виконував функції Ангела-Хранителя, а Тетяна Догілєва перевтілилася у відьму.
Особисте життя
Леонід Марков користувався популярністю у протилежної статі, жінки його обожнювали. Сестра Римма згадувала:
«Я його краси не розуміла, тому що блондини для мене як чоловіка не існували. Ніколи не могла второпати, чому жінки буквально рвали брата на частини. Адже він такий сором’язливий, тихий. Льоня вперше закохався в нашу однокурсницю і, коли побачив, що до неї підійшов якийсь хлопець, впав в обморок — такий був чутливий».
Про романи Леоніда ходили легенди, любовні пригоди навіть розбирали на профкомах. У актора були чотири офіційні дружини. Кажуть, перша сім’я зруйнувалася через ревнощі дружини. Два наступних шлюбу теж виявилися нетривалими. І тільки з останньою дружиною Оленою Леонід Васильович прожив два десятки років.
Роман закрутився під час телезйомки спектаклю, в той час дівчина працювала інженером на телебаченні. Як зізнавалася Олена Володимирівна, статного чоловіка закохалася відразу.
Різниця у віці – 16 років – не заважала щастя, подружжя багато часу проводили разом. Леонід був цікавим співрозмовником, ерудованою, освіченою. Актор добре малював і любив відпочивати разом з дружиною на дачі. Після смерті чоловіка Олена Маркова журилася, що так і не народила в цьому шлюбі дітей.
Леонід Васильович грав у картині «Змієлов» вмираючого від раку персонажа. Через шість років така ж хвороба наздогнала і самого актора. Лікарі діагностували рак шлунка, від якого Марков «згорів» за короткий період часу.
