Мій кьюбикл з краю

594

Працюю офіс-менеджером, поєдную в собі функції секретаря, помічника директора, бухгалтера, адміністратора в офісі. Задалбывают колеги на кожному кроці. До речі, їх всього-то чоловік двадцять п’ять, та й більша частина працює тут вже не менше трьох років. Дістають чисто на побутовому рівні, як ніби вони всі тут у перший раз зібралися.

— А де у нас запасні ручки? Є взагалі?
— Так, в тумбі під принтером.

Вони там були завжди: і сьогодні, і вчора, і рік тому, і два роки тому — ти прекрасно це знаєш! Що заважає просто піЕкшн ти до тумбі і взяти ручку?

— У нас вода закінчилася! — знімаючи з кулера останню пляшку.

А вчора не можна було мені сказати, що ставите останню? Вода закінчується хоч і приблизно в одні терміни, але не по годинах, і я не можу цілими днями контролювати її витрати — інших справ вистачає.

— А чому напір у фільтрі для води такий сильний? Вода не встигає очищатися.

Майстер з сервіс-компанії так налаштував. До мене які претензії? Ні, ну звичайно я сама все встановлюю і регулюю (хобі у мене таке, ага), але от вчора якраз настрій не було.

— Як ти думаєш, як часто ця квітка поливати?

Та я ще й квітникар зі стажем, виявляється. Гугл в допомогу.

— А кольоровий принтер друкує? Чому я відправляю документ, а він не друкується?

До посади квітникаря тут додається ще і сисадмін.

— А де у нас платіжки?
— Які?
— Або квитанції… Як вони називаються?
— Приходники? (Прибутково-касові ордери.)
— А, так!

Твою матір! Ти працюєш тут вже майже рік, до тебе кожні два дні приходять клієнти, і ти досі не можеш запам’ятати це коротке слово? І так — вони лежать у тій же тумбі, де і ручки, вже більше пари років.

— А що, у нас печеньок немає більше?
— Ні, замовлення буде через пару днів.
— М-М…

Так ви офігіли? РаЕкшн те, що вас взагалі тут за рахунок роботодавця балують чаєм-кавою та печивом десяти видів на всі смаки. Мене чомусь не напружує себе самої принести пару цукерок, шоколадку або пачку печива, коли хочеться.

— А я в компанії працюю?

Нормально з головою чи як? Так, у нас тут дві юрособи, але трудовий договір ти сам підписував. Не знаєш, де він? Я тим більше не знаю. Закони та норми не тільки для юристів написані — почитай на дозвіллі, хто повинен дбайливо зберігати твій договір. Здивований?

— У мене на зарплатній картці утворився мінус, коли я оплатив квитки. Що робити?
— Карта — твоя особиста, ось телефон банку для фізосіб — телефонуй і пояснюй проблему.
— А там трубку не знімають!

Ну раз так, то я замість тебе, звичайно, будуть телефонувати.

Що найцікавіше, з начальством діалоги строго по суті. А все перераховане вище — від офісного планктону різного ступеня важливості. Мозком обділений кожен другий. Відповідальність проявляє лише кожен третій. Здоровий глузд — кожен п’ятий. Таке відчуття, що мене оточують п’ятирічні діти, за яких все має доробити мама.

Не витерти після обіду за собою стіл — норма.

Доїсти останній пряник з пачки — пачка залишається на столі.

Сильно натиснути педаль урни (потопає, і кришка більше не відкривається з педалі) — нікому нічого не сказати і не намагатися полагодити. А адже людям по 27-30 років!

Навіть десять дівчаток заочно вганяють мене в ступор, коли при відвідуванні жіночого туалету я виявляю прозорі і жовті краплі на сидінні, нерідко червоні патьоки, а іноді і зовсім не змита «останнє відвідування». Якого біса? Що складного повернути голову і перевірити, що залишилося після тебе? Вдома так само себе ведете: цілий день збирайте і ввечері один раз змиваєте? І при цьому майже кожна з інтелігентним виглядом поправляє волосся, миє руки, п’є зелений чай, жує на обіді рис з овочами та висловлює своє «фе», якщо поруч підсісти з пакетом з «макдака». А на ділі за однією мордочкою (або декількома?) криється те саме бидло, яке, крім своєї крутості, нічого не бачить.

Задовбали жити за правилом «моя хата з краю». Задолбали відсутність відповідальності і поваги до оточуючих. Щоб вам всім так ставилися!