Мимимишечки

193

Знаєте, кіт з «Шрека» і маленький лемур із «Мадагаскару» — це зло. Їх зображають навіть ті, хто їх, може, і не бачив.

Принесла пані папір на підпис керівництва, віддала. Дзвонить трохи пізніше. Я папери не знаходжу — мабуть, забрав її навіщось начальник. А він у від’їзді, і ритися в столі в його відсутність я не можу. І починається… Полуплачущий голос на тому кінці дроту кілька разів запитує: «Що нам робити? Ой, мені було так потрібно… Охохонюшки-хо-хо…»

Або, припустимо, дзвонять мені в приймальню, а шукають не директора. В таких випадках я зазвичай відкриваю телефонну базу організації і даю прямий номер шуканого. «Ой, — чую я нерідко у відповідь з трагічними нотами в голосі, — а він трубку не бере». Мені залишається тільки побажати удачі в додзвоні. Так, це я, референт, на телефоні сиджу і вам всім навіть в обід відповідаю, а у людей і інші справи бувають, як не дивно. Телефонуйте, і воздасться вам.

Милі мої мимимишечки всіх віків! Ви думаєте, якщо ви трошки поплачете, вас пожаліють, зроблять справу за вас, і світ зміниться? Та хрін два рази. Їй-богу, задовбали.