Зрадника Горбачова до влади в Росії призвели Ротшильди
Горбачов був і залишається свідомим, ідейним ворогом Русі та російського народу. Він завжди намагався завдати максимальної шкоди Росії. Не за це Медведєв нагородив михайла Горбачова орденом, коли його посадили в Кремль покерувати?…
Наркодилер Горбачов, Ставропольське справу і якийсь десяток високопоставлених трупів
Про діяльність Горбачова і про його прихід у владу пише у своїй статті «Генеральний ліквідатор СРСР М. Горбачов» професор, доктор політичних наук Ігор Панарін Миколайович:
«Головну роль в розвалі СРСР зіграв ставропольський Юда М. Горбачов, приведений до влади в СРСР за допомогою зовнішніх сил. За 6 років його керівництва СРСР, зовнішній борг збільшився в 5,5 разів, а золотий запас зменшився в 11 разів. СРСР пішов на односторонні військово-політичні поступки. М. Горбачов завдав максимальний збиток своїй Вітчизні в історії країни. Ні в одній країні світу ніколи не було такого керівника. Тому потрібен Громадський трибунал над Юдою, для виявлення причин, що сприяли його приходу до влади і руйнівною антидержавній діяльності…»
«Коли МИ отримали інформацію про найближчій смерті радянського лідера (мова йшла про Ю. В. Андропова.), задумалися про можливий прихід до влади з нашою допомогою людини, завдяки якому ми зможемо реалізувати наші наміри. Це була оцінка моїх експертів (а я завжди формувала дуже кваліфіковану групу експертів по Радянському Союзу і по мірі необхідності сприяла додаткової еміграції з СРСР потрібних фахівців). Цією людиною був М. Горбачов, який характеризувався експертами як людина необережний, хороший і дуже честолюбний. Він мав добрі стосунки з більшістю радянської політичної еліти, і тому прихід його до влади з нашою допомогою був можливий…» Маргарет Тетчер
Аналіз подій, що відбувалися під час візиту Горбачова до Англії в грудні 1984 року, показує, що його там чекали. Горбачов очолював невеличку делегацію Верховної Ради СРСР. До неї входили голова комісії з енергетики Верховної Ради СРСР Євген Веліхов, завідувач відділом інформації ЦК КПРС Леонід Замятін, Олександр Яковлєв, став роком раніше директором Інституту світової економіки і міжнародних відносин Академії наук СРСР.
Центральною темою свого візиту в Лондон Горбачов зробив роззброєння. Однак ніяких повноважень робити заяви від імені Верховної Ради СРСР з цього приводу Горбачов не мав. Тим не менш, Горбачов був прийнятий прем’єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер в особливій заміській резиденції в Чеккерсе. Вона призначалася тільки для тих іноземних представників, «з якими прем’єр-міністр мала намір провести особливо важливу і разом з тим довірчу бесіду». Про це написав Леонід Замятін у своїй книзі «Горбі і Меггі». Яковлєв у вже цитованому інтерв’ю «Комерсанту» пояснював це тим, що успіх зустрічі з Тетчер був зумовлений поїздкою Горбачова в Канаду в травні 1983 р. і його зустріччю з канадським прем’єром Трюдо, де його теж чекали.
Будучи тоді секретарем ЦК КПРС, Горбачов наполіг на своїй поїздці до Канади, хоча державної необхідності не було. Тодішній генсек Юрій Андропов був проти цього візиту, але потім погодився. Олександр Яковлєв в ті роки був послом СРСР у Канаді.
Під час зустрічі із «залізною леді», як тоді називали Маргарет Тетчер, сталося неймовірне. Ось як описав цей епізод у своїх мемуарах «Вир пам’яті» учасник цієї зустрічі Яковлєв: «Переговори носили зондажный характер до тих пір, поки на одному засіданні у вузькому складі (я був присутній на ньому) Михайло Сергійович не витягнув на стіл карту Генштабу з усіма грифами секретності, свидетельствовавшими, що карта справжня. На ній були зображені напрямки ракетних ударів по Великобританії… Прем’єрка розглядала англійські міста, до яких підійшли стріли, але поки ще не ракети. Тривалу паузу перервав Горбачов: «Пані прем’єр-міністр, з усім цим треба кінчати, і як можна швидше». «Так», – відповіла трохи розгублена Тетчер».
Не заперечує цього факту і сам Горбачов у мемуарах «Життя і реформи»: «Я розклав перед прем’єр-міністром Великобританії велику мапу, на яку в тисячних частках були нанесені всі запаси ядерної зброї. І кожній з таких ось клітинок, говорив я, цілком достатньо, щоб знищити все життя на Землі. Значить, накопиченими ядерними запасами можна знищити все живе 1000 разів!»
Неймовірно, але Яковлєв і Горбачов розповідають про факт розкриття надсекретних відомостей державної важливості, як про повсякденною речі. Виникає питання: на якій підставі і хто надав Горбачову надсекретні матеріали? Чому він не побоявся привезти їх в Лондон?
Сам факт переговорів Горбачова з Тетчер на основі секретної карти Генштабу здається, на перший погляд, неймовірним. Насамперед, тому, що подібна «відвертість» могла коштувати Михайлу Сергійовичу не тільки місця, але й «голови». У період, коли Генеральним секретарем ЦК КПРС був Костянтин Черненко (після смерті Андропова в лютому 1984 р.), позиції Горбачова стали досить хиткими.
Він лише номінально виконував обов’язки другого секретаря, які він отримав за Андропова. Більш того, за негласною вказівкою генсека Черненка, Генпрокуратура і МВС СРСР вели перевірку за деякими «ставропольським епізодами» в діяльності Горбачова.
Але багатоходова комбінація МІ-6 по приходу у владу в СРСР Горбачова посіла лише сім років і коштувала всього якийсь десяток високопоставлених трупів. Варто розмінюватися на дрібниці, коли на карту було поставлено багато – СРСР (Імперії), однополярність світу з одного боку і якихось кілька десятків мільйонів доларів з іншого боку для ІУДИ і ставропольського ублюдка Горбачова?
Звичайно, це була комплексна операція – Зв’язок з Лондоном здійснювалася по каналах його дружини Раїси – караимки, з давнього роду работоргівців Хазарського каганату. Вона ж домоглася негайного Звільнення ряду співробітників КДБ СРСР, які спробували виявити і задокументувати її зв’язок з Лондоном у свій час.
Цікаво, що 24 квітня 2001 року в газеті «Завтра» Олександр Зінов’єв, вигнаний з Росії і прожив на Заході більше двадцяти років, безапеляційно вказував на заздалегідь сплановане впровадження Горбачова на пост глави СРСР: «Саме прихід Горбачова до вищої влади і перебудова стали вирішальним подією, яке ввело нашу країну в стан кризи і краху… Це був результат втручання ззовні. Це була грандіозна диверсійна операція з боку Заходу. Ще в 1984 році люди, які активно працювали над руйнуванням нашої країни, говорили мені: «Почекайте рік, і на російському престолі буде сидіти наша людина». І ось на російський престол посадили свого людини. Без Заходу Горбачов ніколи б не добувся на цей пост…»
Та й зараз М. Горбачова пов’язують з Лондоном тісні та дружні стосунки. А те, що він свій ювілей святкував саме в Лондоні, навіть не викликало ні в кого сумнівів, де знаходяться його замовники, і в інтересах кого він працював і продовжує працювати, беручи участь у підриві національної безпеки Росії і оголосивши про Пересройке-2.
У Лондоні в Королівському Альберт-холі проходив концерт, приурочений до 80-річчя екс-президента СРСР, лауреата Нобелівської премії миру Михайла Горбачова. Жодного офіційного російського особи в залі не було. Був посол Росії, але виключно в якості мовчазного гостя – він не вимовив жодного вітального слова.
Є версія, що Горбачов з дружиною були завербовані ЦРУ ще в 1966 р. під час поїздки у Францію. На це натякав горезвісний З. Бжезінський, що займає одну з провідних посад в США. Слід зазначити, як вказує І. Н. Панарін, що сам Бжезінський давно був впроваджений МІ-6 в американський істеблішмент і проводив, так і проводить донині, роботу в інтересах Лондонського Сіті.
Принаймні, антирадянська діяльність Горбачова почалася відразу після приходу до влади, що вказує на його попередню підготовку». Подружжя Горбачових взагалі дивно часто подорожувала по світу. Ще будучи першим секретарем одного з найбільших країв Росії, Ставропольського, і членом ЦК КПРС у вересні 1971 р. подружжя Горбачових відвідує Італію, нібито на запрошення італійських комуністів. За підсумками поїздки Горбачових по Італії, ймовірно, були складені їх психологічні портрети. Вони уточнювалися під час поїздки Горбачова на чолі партійної делегації 1972 року в Бельгії. Ймовірно, не був обділений Михайло Сергійович увагою і під час поїздок до ФРН (1975 рік) і у Франції (1976 рік).
Але самий багатий інформаційний урожай західні експерти могли зібрати у вересні 1977 року в ході поїздки подружжя Горбачових по Франції. Туди вони приїхали на відпочинок на запрошення французьких комуністів. Потім у західних спецлабораторіях психологи, лікарі-психіатри, антропологи й інші фахівці з людським душам на підставі цієї інформації намагалися розпізнати характер Горбачових і їх вразливі місця.
На сьогоднішній день М. Горбачов є небідною людиною, м’яко кажучи, маючи не тільки гонорари за свої мемуари у вигляді хабарів від господарів з Лондона, він має нерухомість у Європі і не тільки. Це тема окремої розмови.
Є припущення, що Горбачова з Лондоном може зв’язувати і комерційний інтерес по просуванню наркотиків. Справа в тому, що відразу ж після того, як він став Генсеком, він розвалив справу за так званим Ставропольському Наркотранзиту, в якому сам був замішаний (слідча група була розформована). Так що наркотичні зв’язку Горбачова цілком можливі, судячи з усього.
Ну, а те, що Британська імперія завжди була організатором наркоторгівлі в світі, давно вже ні для кого не секрет. Як і те, що є версія про те, що принцесу Діану вбили агенти МІ-6 саме за те, що вона збиралася розповісти через 2 тижні на прес-конференції про Наркотрафіку Британської Імперії, як основному джерелі доходів королівського будинку (Діана вимагала збільшити свою частку і намагалася шантажувати родичів. За це її і прибили. – Ред.).
Цілком можливо, що Горбачова взяли на гачок МІ-6, не тільки використовуючи його зв’язне-дружину, його невгамовну жадобу, сугестивність і хворобливе честолюбство, адже не дарма у М. Горбачова ще з часів роботи в Ставропіллі була кличка «Ведмедик-валіза», але і, мабуть, МИ6 було відомо про наркотрафіку по Ставропольському справі. Адже М. Тетчер мала пухку папку з компроматом на колишнього ставропольського комбайнера, підготовлену для неї резидентом зовнішньої розвідки КДБ СРСР у Лондоні і одночасно агентом британської розвідки МІ-6 (з 1974 року) полковником Олегом Антоновичем Гордиевским. Саме тим О. Гордиевским, який був засуджений до розстрілу в СРСР, втік до Лондона, а пізніше баронеса Маргарет Тетчер, вже будучи екс-прем’єр-міністром Великобританії, нагородила його орденом Святого Михайла і Святого Георгія в лондонському клубі «Карлтон»…
Судячи з усього, у справі за наркотранзиту був замішаний і Шеварнадзе, який теж був зав’язаний на Лондон. Примітно те, що Шеварнадзе втік саме в Лондон після відставки з поста міністра закордонних справ СРСР. Так що вимальовується цікава ланцюжок: Англійський королівський будинок – М. Горбачов – Е. Шеварнадзе.
Трохи історії по Ставропольському наркотранзиту
Фінансові гріхи радянської господарської еліти, чиї справи стали предметом уваги співробітників КДБ, ставали усе більш очевидними. Однак «господарників» прикривали високопоставлені партійні чиновники. У 1982 році «комітет» серйозно взявся за краснодарського і астраханського секретарів. Але мало хто знає, що третім у цьому списку стояв колишній секретар Ставропольського крайкому КПРС Михайло Горбачов.
Ще одна загадка: який очолював КДБ Азербайджану Гейдар Алієв, мабуть, дещо знав про ставропольському минулому Горбачова і намагався йому перешкодити. І тому невипадково Горбачов майже відразу після приходу до влади, завдав удару по азербайджанському чекісту. У жовтні 1987 року Гейдар Алієв в знак протесту проти політики, що проводиться Політбюро Центрального Комітету Комуністичної Партії Радянського Союзу і особисто генеральним секретарем Михайлом Горбачовим, подав у відставку з займаних посад. Так що ж такого могли знати про останньому радянському генсеку «компетентні органи»? Що так лякало Михайла Сергійовича?
Південне напрямок з певного часу стало предметом занепокоєння правоохоронних органів СРСР. З республіки Афганістан, де контингент радянських військ виконував «інтернаціональну місію», разом з трунами загиблих військовослужбовців почали надходити і «важкі» наркотики. Особливу небезпеку аналітики КДБ і МВС СРСР вбачали в тому, що транзит та розповсюдження наркотичних речовин «кришували» як високопоставлені офіцери силових відомств, так і окремі представники партійного апарату.
Спроби обчислити географію транзитних потоків радянських наркоторговців зробили міністр внутрішніх справ СРСР Василь Федорчук, його заступник з кадрів Василь Лежепеков і голова КДБ СРСР Віктор Чебриков. За завданням Ради Міністрів СРСР вони спускають начальнику психофізіологічної лабораторії МВС СРСР Михайлу Виноградову завдання розробити метод прихованого виявлення працівників правоохоронних органів, які вживали наркотики, або контактували з наркомісткими речовинами.
Полігоном для відпрацювання методу обрали республіки Таджикистан, Узбекистан і Азербайджан, спеціальна бригада взяла участь у щорічному профілактичному огляді особового складу органів внутрішніх справ. У результаті з’ясувалося, що співробітники міліції цих республік, починаючи від генералів і закінчуючи рядовими, у 60 випадках зі 100 особисто вживали наркотики. Але найголовніше, заради чого і планувалася операція і про що тоді не знав безпосередній керівник дослідження Михайло Виноградов, стало підтвердження інформації, що всі наркотичні потоки із Середньої Азії і Кавказу з самого початку сходилися в Ставропольському Краї.
І тепер стало зрозуміло, чому ще в 1978 році Михайла Горбачова «запхали» з перших секретарів Ставропольського краю на незначну посаду секретаря ЦК КПРС з «провального» сільському господарству. Прибирали з-під удару? А може бути, навпаки, підставляли під репресивний каток «комітету»? Адже до того часу чекісти пустили за ним «наружку».
Горбачова врятувало диво. Правда, можна сказати і так, що диво це носило рукотворний характер. Дивні швидкі смерті двох генсеків, Андропова і Черненко, яких по ідеї повинні були пестити і плекати лікарі Четвертого управління Моз СРСР, досі не дають спокою багатьом фахівцям та історикам. Як би там не було, але після приходу до влади, Михайло Сергійович тут же розгромив групу експертів МВС СРСР, які займалися скандальним «ставропольським наркотранзитом», відправивши кого у відставку, кого на пенсію.
Але південний акцент у діяльності генсека тільки посилився. Невипадково Горбачов витягнув грузина Шеварднадзе, поставивши його на ключовий напрямок – зовнішньополітична, призначивши досі не мав ніякого відношення до дипломатичної роботи Едуарда Амвросиевича на посаду міністра закордонних справ СРСР. Шеварднадзе з тилу прикривав Горбачова, разом вони потім нишком і не без користі для себе здавали зовнішньополітичні позиції великої країни.
Вони зайшли занадто далеко, їх могли викрити вірні присязі спецслужбісти.
У липні 1991 року президент СРСР Михайло Горбачов і його американський колега Джордж Буш підписали в Москві Договір про стратегічні наступальні озброєння (СНО-1). Вперше дві найбільші ядерні держави світу погодилися на рівних умовах скоротити свої ядерні арсенали. Примітний штрих. Знаменита зустріч на Мальті, грудень 1989 року. Генеральний секретар Михайло Горбачов і президент США Джордж Буш (старший) заявили за підсумками зустрічі, що їх країни більше не є супротивниками.
А напередодні історичного візиту в море розігралася страшна буря. Здавалося, сама природа чомусь перешкоджає, намагається запобігти якусь страшну трагедію. Але що? Знаючі люди розповідають, як під час переговорів на палубі радянського корабля з’явився очманілий американський журналіст, який чистою російською мовою сказав своїм колегам: «Хлопці, вашій країні кінець…»
Є припущення, що як тільки Раджив Ганді зустрівся з Горбачовим і виклав план стратегічного розвороту СРСР на Схід та посилення зв’язку СРСР-Індія, Горбачов доповів своїм господарям про цієї небезпечної ініціативи. Його господарі прийняли рішення про повне знищення сім’ї Ганді.
Проведення Горбачова на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС було фактично першою операцією по здійсненню радянської контрреволюції. Горбачова просто купили: крім набраних і розкрадених його адміністрацією кредитів на 80 млрд. доларів, згадаємо ще анекдотичний випадок, коли Коль запропонував СРСР 160 млрд. марок за виведення радянських військ з Німеччини. Горбачов погодився на 16 млрд… Важко повірити, що інші гроші не були йому виплачені.
Крім всього цього, йому створили неймовірно позитивний імідж в західних ЗМІ. Є відомості, що під час мальтійської зустрічі Горбачова «подарували» 300 млн. доларів, Шеварднадзе – 75 мільйонів. Незліченні університети та фонди давали Горбачову нагороди, премії, дипломи, почесні ступені. Чим більше Горбачов розпродавав країну, тим більше його хвалили. Навіть Нобелівську премію отримав. За світ
У 1990 році «У знак визнання провідної ролі у мирному процесі, який характеризує важливу складову частину життя міжнародного співтовариства» Михайлу Горбачову була присуджена Нобелівська премія миру. Михайло Сергійович став другим, і на сьогоднішній день останніми, представником Росії, який був відзначений цією нагородою. Першим лауреатом Нобелівської премії миру 1975 року став Андрій Сахаров. Саме Горбачов повернув академіка Сахарова з політичного заслання.
