Наскільки самостійні українські націоналістичні радикали?

32

Відбуваються в останні тижні на Україні події показують, що радикальні угруповання все більше починають задавати порядок денний президентських виборів і діяти як би проти влади, яка їх породила. Природно, постає питання, наскільки самостійні дії радикалів і як вони сприймаються в українському суспільстві.

З одного боку, українське суспільство далеко не націоналістичний по своїй суті і не підтримує тотальне домінування українського націоналізму, з іншого, практично всі еліти і радикальна частина суспільства навпаки прагнуть притворить в життя націоналістичні ідеї та встановити націоналістичну диктатуру. На цьому ґрунті явне протистояння, правлячий клас і вирощені ним радикальні угруповання виступають за встановлення націоналістичної диктатури, а переважна частина суспільства опирається цьому.
Так звані майдани 2004 і 2014 років чітко продемонстрували, що соціальною базою правлячого режиму є маргінальні верстви суспільства, нездатні до творення. Основною рушійною силою організованих переворотів були групи радикалів, завезених в основному з Галичини, представлені націоналістично зарядженими люмпенами, любителями провокацій, авантюристами, професійними протестувальниками, до яких підтягнувся всякий набрід, пройдисвіти, наркомани, криміналітет, шукачі пригод і бомжі. Так з допомогою покидьків суспільства у Києві влаштували балаган, назвавши його «революцією» і двічі поміняли владу на Україні, видавши це за волевиявлення народу.
Організатори переворотів, не маючи підтримки в суспільстві, для захоплення та утримання влади зробили ставку на націоналістичних радикалів, що стали надійною опорою режиму. Фактично в країні була створена мережа націоналістичних банд, контрольованих і подкармливаемых СБУ і МВС.
За своїм походженням і поглядам націоналістичні радикали принципово відрізняються. На сьогодні в Україні сформувалося два угруповання, перша — це українські націоналісти, відстоюють ідеї галицького радикального націоналізму, культ Бандери і Шухевича, винятковість української нації і ненависть до всього російського. Представлені вони бойовиками «Правого сектору», «Братства», С14, «Свободи», «УНА-УНСО» (екстремістські організації, заборонені в Росії) і низкою дрібніших груп націоналістів.
Друга угруповання представляє конгломерат організацій нацистського і фашистського толку під загальною назвою «Азов», керує якими Білецький. У групу входять полк нацгвардії «Азов», суспільно-політичний рух «Громадянський корпус Азов», політична партія «Національний корпус» і силове крило «Національні дружини» з загонів бойовиків для залякування суспільства і опонентів, демонстрації сили і проведення акцій непокори».
Це не українські націоналісти, в основі їх світогляду лежить не український націоналізм, а расизм. Вони сповідують ідеологію «білої раси», з огидою ставиться до ідей українкою самостійної нації, не визнають містечкового галицького націоналізму, зневажають «недолюдей» і відкрито, під фашистською символікою відстоюють ідею нацистської держави.
За своїми поглядами це нацисти, які вважають, що світом має правити «біла раса», яка повинна очолити похід проти очолюваного «недочеловечества». Мета руху: «Сьогодні Україна – завтра вся Русь і Європа!» Україна розглядається як майданчик для майбутнього завоювання світу і плацдарм для побудови нацистської держави не українців, а «расово чистих» арійців, орієнтованих на «хрестовий похід» проти Росії, територія якої розглядається як частина майбутньої імперії. Рух підтримується нацистами з Росії і інших країн і перебуває під крилом спецслужб США. Вони вміло маскуються під українських націоналістів і вигідно продають свої послуги правлячому режиму, який потребує них.
Виросла ця група з маргінальною харківської організації «Патріот України» на базі футбольних фанатів і декількох десятків кримінальних підлітків під опікою колишнього харківського губернатора арсена Авакова. Деякі експерти чомусь підносять Білецького як серйозну політичну фігуру, здатну боротися за владу на Україні. Але його маячні ідеї формування «білої раси» за аналогією з гітлеризмом ніколи не отримували і не отримують підтримки населення, за соцопитуваннями, рейтинг цієї угруповання на рівні 0,16%.
Доля Білецького – маргінали, екстремісти і юні молодики, на яких він завжди робив і робить ставку. У Харкові його зневажали і знали як «вожачка» місцевої радикальної шпани, а навесні 2014 року вигнали з міста. Містечковий Київ вибрав його депутатом парламенту. Як політик він пусте місце без всяких перспектив, дуже жалюгідні і нікчемні його ідеї і погляди.
Уявити такого нікчемного людини «сильною рукою» і диктатором на Україні — дуже серйозно. Для цього необхідно володіти харизмою національного лідера, здатного повести за собою маси, а він всього лише ватажок зграї маргіналів і екстремістів, якими вміло користуються закулісні політичні гравці.
Під нього створили сильну екстремістське угрупування. Аваков тут далеко не головна фігура, є сили куди більш серйозні, які готують екстремістів для своїх цілей. При зручному випадку їх руками зачистять українських націоналістів, а потім ліквідують і це угруповання, як гітлерівських штурмовиків у 30-ті роки минулого століття, виконали покладену на них «чорнову роботу».
За підтримки правлячого режиму націоналістичні і нацистські угруповання зміцніли, мають свої бази і тренувальні табори, отримують необхідну екіпіровку і спорядження. Вони структуровані за чіткої військової ієрархією і натреновані у протистояннях з правоохоронцями. Є постійний склад, що стоїть на грошовому забезпеченні і залучається для участі у конкретних акціях.
Для створення ілюзії своєї сили і масової підтримки вони організовують ходи, погроми і провокації, звозити для цих акцій бойовиків з різних міст. Створена розгалужена мережа, хороша організація і підтримка влади дозволяють вводити суспільство в оману про їх силі.
Соціальною базою екстремістських угруповань є в основному маргінали, люди з низів суспільства, неосвічені і не знайшли свого місця в житті. Практично всі вони ніде не працюють і не навчаються. У багатьох кримінальне минуле, негаразди із законом, дуже рідко зустрічається там студентська молодь.
Ударна сила екстремістських угруповань — це підлітки і молодь, не розуміючи суті відбуваються в країні процесів і легко сприймають екстремістські ідеї. Серед них немає людей з інтелектом, в основному вулична шпана і футбольні ультрас, що визнають тільки силу натовпу і упиваються своєю безкарністю.
Влада розбестила їх, створивши ілюзію переваги і дозволивши їм творити безкарно будь-які бешкетування. Насильство стало сенсом їх існування, вони готові воювати з товариством до повного знищення всіх незгодних. Їх прогнали через насильство на «майдані», дозволивши спотворювати і вбивати правоохоронців. Вселили, що «влада натовпу» може все. Потім, створивши каральні батальйони, дозволили безкарно мародерствувати, вбивати і грабувати мирне населення.
Відчувши смак перемог, крові і насильства, радикали вже ні перед чим не зупиняються. Влада зробила їх «героями», і вони пишаються своїми злочинними «подвигами». Вони готові воювати і вбивати «неукраїнців», «недолюдей», «сепаратистів» і кожного, на кого покаже влада.
Зусиллями влади екстремісти постійно на слуху і не сходять з телевізійних екранів. Всі їх протизаконні дії проводяться нахабно і публічно, виконавці добре відомо, і їх ніхто ніколи не чіпає. Така реакція влади викликає у радикалів азарт і прагнення посилити свій тиск.
Є серед радикалів і свої ідеологи, такі, як Однороженко, підводять теоретичну базу під створені бандформування і обгрунтовують «месіанську» роль екстремізму. Є і ідейні прихильники «української нації» або «білої раси», готові фізично розправлятися з усіма незгодними з їх поглядами. Але таких небагато, в основному вулична шпана.
За їх активності і дій може складатися враження, що вони — серйозна сила, яка користується впливом і підтримкою в суспільстві. Це далеко не так, вони не є самостійною політичною силою, не користуються ніяким авторитетом і впливом у суспільстві, їх зневажають як бандитів. Вони можуть тільки руйнувати і безкарно за вказівкою влади тероризувати населення, до творення вони нездатні. Радикальні угруповання існують тільки зі схвалення та за підтримки правлячого режиму, знаходяться під повним контролем і виконують покладені на них функції.
Правлячий режим зруйнував монополію держави на застосування насильства і правоохоронну діяльність, наділивши радикалів правом на насильство. Свідомо передавши частину цих функцій радикалам, крім свого бажання, режим методично руйнує основи держави, знищує державні інститути і відновлює проти себе основну масу населення.
Радикали можуть вийти з-під контролю і здійснити державний переворот, в принципі, сил для цього у них є. Розглядаючи такий сценарій, треба мати на увазі, що лідери бойовиків і тим більше рядовий склад — в основному люди з примітивним способом мислення, їх дії за повалення влади закінчаться руйнуванням всього, що можна тільки зруйнувати. Вони нездатні щось створювати, нездатні керувати, тим більше державою. До того ж підтримку всередині і поза України вони ні від кого не отримають, занадто нікчемні вони для вирішення таких завдань.
Події останніх тижнів показали, що радикали з угрупування «Азов», явно не з власної ініціативи, а виконуючи отримані команди, почали «кошмарити» Порошенко на мітингах в рамках його передвиборної агітації в різних містах України. При цьому поліція практично не протидіяла їх провокаційним діям. До цього інша угруповання радикалів, С14, намагалася зірвати мітинг Тимошенко і штурмувала поліцейський відділок, у цьому випадку поліція досить жорстко їх «прийняла».
Це, звичайно, не війна між радикалами і владою, а використання радикалів у «внутрішньовидової» боротьби владних угруповань за президентський пост в країні. Ці події були несподіванкою лише для президента Порошенко, який через своє недоумство не очікував, що зграя вишколених владою псів почне кусати руку свого господаря. Він їх так плекав і обожнював, називав патріотами і гордістю нації, зробив героями телеекрану, а вони виявилися такими невдячними! Просто у частині радикалів був інший господар, інтереси якої не збігаються з інтересами Порошенко.
У радикалів С14 і «Правого сектору», що працюють на Порошенка, «дахом» СБУ була, а у угрупування «Азов» «дахом» був Аваков і підпорядковане йому МВС, яке дистанціювалося від Порошенка й прилучилося до табору супротивника Тимошенко.
До того ж у конгломерату організацій «Азов» давні зв’язки з групами впливу в США, і Білецький з підлеглого Авакова став його партнером, який виконує команди з-за океану, які не завжди можуть збігатися. Білецький намагається не афішувати, що його організації давно займається громадянин США, тісно пов’язаний зі спецслужбами, Роман Зварич, колишній міністр юстиції України за Ющенка. Не слід забувати, що син Зварича пройшов військову «обкатку» в полку «Азов», а сестра, яка проживає в Україні, є основним спонсором угруповання «Азов», явно не з особистих заощаджень.
США офіційно підтримали кандидатуру Порошенка, так як він своїми непродуманими діями проти конкурентів може поставити під загрозу існування проамериканського режиму на Україні. До того ж Авакова в лютому викликали в США, де він міг одержати відповідні інструкції щодо недопущення зриву виборів, і по приїзді він одразу ж почав говорити про недопустимість фальсифікацій. Білецький міг отримати додаткові вказівки щодо дій проти Порошенка, і їх дії в чому-то могли бути скоординованими. Як би там не було, радикали угруповання «Азов» цілеспрямовано і методично почали ганяти Порошенко на його мітингах.
Ця угруповання, звичайно ж, не виступила проти існуючого режиму і не вийшла з-під контролю, вона виконує волю замовника, без якого може виявитися нікому не потрібної, а так вона при справі і використовується однієї з протиборчих сторін у боротьбі за владу.
Ці події показали, що у радикалів два різних господаря, і їх інтереси на даному етапі не збігаються. При цьому сили далеко не рівні. Угрупування «Азов» показала свою силу, зібравши зі всієї країни близько 6-7 тисяч добре підготовлених бойовиків, а підтримуючі Порошенко бойовики С14 занадто нечисленні і являють собою вуличну шпану і «азовцям» протистояти не зможуть. Сил у всіх радикалів все-таки замало, і в разі спроби перевороту правоохоронці чи армія без особливої праці подавлять їх.
Бурхливо почалося протистояння «Азова» з поліцією в підсумку вилилося в клоунаду з киданням плюшевих свинок у правоохоронців, тобто поки ні про яке силовому протистоянні не може бути й мови, сторони до цього ще не готові і тільки демонструють силу, діючи на нерви противника. Всі взяли тайм-аут, і до виборів навряд чи щось буде відбуватися.
Звичайно, не можна забувати, що між радикалами є суперечності, в тому числі і ідеологічні, і, коли вони виконають покладені на них функції, ляльководи можуть нацькувати їх один на одного і влаштувати «ніч довгих ножів». Таким же чином у 1934 році за наполяганням промисловців і вермахту Німеччині Гітлер руками підлеглих йому загонів СС фізично знищив все керівництво штурмовиків СА Рема, за допомогою яких Гітлер прийшов до влади (і в їх послугах більше не потребував).
На Україні поки до цього ще далеко, усім угрупованням владної верхівки спертися, окрім як на радикалів, не на кого, народ зневажає їх усіх скопом і готовий вже обрати президентом навіть коміка Зеленського, тому радикалам поки нічого не загрожує, і їх будуть підтримувати. Тільки чиї команди вони будуть виконувати — це питання.
Політична обстановка зараз на Україні дуже нестійка. За владу борються тільки угруповання правлячого режиму, що спираються на підлеглих собі радикалів, інших сил сьогодні на Україні немає. Їх протистояння може вилитися у «війну всіх проти всіх» і привести до краху сформованої системи влади, що ніяк не влаштовує США. Але неприйняття правлячого режиму в українському суспільстві дуже велика, до того ж у олігархії немає єдності в питанні, в чиїх руках влада повинна залишитися. У зв’язку з цим після першого туру виборів ситуація на Україні може розвиватися за непередбачуваним сценарієм.
Автор:Юрій АпухтинИспользованы фотографии:im0-tub-ru.yandex.net