Мене задовбали нетактовність моєї свекрухи.
Вона вважає абсолютно нормальним під час обіду або вечері пригадати історію, як її кішка з’їла щось не те і бігала по квартирі, буквально посилаючи на всі боки промені проносу. Або, наприклад, розповісти про нічні пригоди тієї ж самої кішки і обов’язково приправити розповідь подробицями, за якими потребами вона сама в цей момент йшла в туалет.
Вона цілком може почати розповідати не зовсім приємні подробиці не тільки своїх болячок, але й, наприклад, болячок чоловіка, хоча по його обличчю видно, що він не хотів би про це говорити. Вона не вважає, що ніяково розповідати за святковим столом, як вони вчили сина писати стоячи, коли цей самий син сидить поруч і червоніє, не знаючи як зупинити потік безцінної інформації.
Вона не бачить нічого поганого в тому, щоб при наших чоловіках запитати, не сивий чи це у мене в голові волосся (бликовало сонце) і не дірка чи це у мене в одязі (особливості малюнка). А також при них же голосно поскаржитися, як погано я сьогодні виглядаю (привіт дівчині з історії «Діагноз по скайпу»). Зазвичай якщо я бачу у людини огріхи у зовнішньому вигляді, про яких вважаю за необхідне повідомити йому, я намагаюся зробити це максимально коректно — на вушко або де-небудь у сторонці, але ніяк не привселюдно.
Можливо, це слідування постулату «що природно, те не бридко», і для неї нормально обговорювати туалетні теми і болячки за столом, але я вразлива і у мене від таких розповідей псуються апетит і настрій.
