Не тільки пошта, але і кілограм відмінного металу

28

Живу у типовій п’ятиповерхівці вже шість років. Звичайний будинок, звичайний під’їзд, крім одного недоліку. У будинку немає поштових скриньок. Точніше, не було до недавніх часів: я і ще кілька мешканців таки досягли їх установки. Раніше всі листи, повідомлення та рахунку залишали на підвіконні другого поверху. Під’їзні бабусі вже дуже любили читати чужі листи, дивитися, хто скільки платить і яку річ потрібно отримати у відділенні. Я знаю це тому, що у вічко видно цей самий підвіконня, і я неодноразово помічав, як бабусі беруть якісь листи, а потім повертають їх розкритими і пом’ятими. Обуренню не було меж, але ось настав день — ящики з’явилися.

Через місяць після установки однієї скриньки не стало. Я піднявся до сусіда і запропонував написати заяву на встановлення іншого. «Та я сам його зняв, там замок стояв гарний, в господарстві знадобиться. А ящик я на кольорові метали віддав, мені за нього 150 рублів дали». Я вийшов в такому шоці, що словами не опишеш.

Ще через місяць не стало замків на половині поштових скриньок. Через півроку залишилося висіти всього чотири скриньки з 22 встановлених. Листоноша не спромагається розкласти пошту за рештою скриньок і кладе все на підвіконня, як і раніше. Бабусі знову копатися в чужій поштою, зі смаком вишукуючи тему для обговорення. Мешканці обурюються, але бабусь не завжди вдається зловити.

Ну що тут ще можна сказати? Ви, сусіди, що самі винні у своїх проблемах. Але ось чому з-за вас повинен страждати я і ще кілька нормальних людей, не розумію.