Сьогодні зловила себе на думці, що ненавиджу… дітей. Не всіх підряд, а у віці від трьох до десяти років, в тому числі і свого дев’ятирічного онука. Стала аналізувати, з чого б це, адже ще зовсім недавно я розчулювалася витівок цих маленьких чоловічків, а зараз готова, ні, звичайно, не прибити, але обматюкати або витрусити з них всю душу. І раптом зрозуміла, що причина цієї ненависті — дуже хороша життя! Ну дуже нині балують дітей! Моєму онукові батьки купують все, що б він не попросив. Дитина не знає ні в чому відмови. Залишили мене з ним як-то на тиждень — ледве витримала! Жодних обов’язків, одні права у засранця!
Сьогодні в автобусах спостерігала такі сценки. Матуся підсаджує дівчинку років шести, тієї скоріше б увійти в автобус, але немає, виставляє себе напоказ, щоб всі побачили красуню! Потім всю дорогу крутиться, щоб пасажири оцінили сережки у вухах і нову куртку, і голосно несе всяку нісенітницю. Матусі б припинити чадо, мовляв, помовч. Але ні, сидить вся щаслива: «Дивіться, яка в мене гарна і розумна дочка!» На зворотному шляху в автобус влітає пацан років восьми, за ним моложава бабка. Бабця стоїть і тримає в руках його ранець, а внучок сів і жує сосиску в тісті. А потім ображаються, що чужі діти їм місце не поступаються, погано виховані! А до дому внучок ну ніяк би не дожив без жрачки?!
Ще дратує реклама. Ось дівчинка відсуває тарілку: «Не хочу! Не буду!» — і мати тут же підсуває їй якийсь йогурт. Інша реклама: голодні внучата верещать: «Чивакчичи!» або «Смакота!» Ага, а просто хліб ми їмо?! Не смакота?
На касі В магазині чергу застопорилася: спочатку син випрошував у матері все, що на очі попало, потім сам захотів розплатитися карткою, не знаючи цифр, але адже «дитина захотів». Невже не можна напоумити дитину, мовляв, бачиш, ми чергу затримуємо? Ні, мамашка теж вся горда, ось який самостійний син росте!
Спостерігаючи такі сценки з дня у день, я цих гарненьких-маленьких просто зненавиділа! До своїх намагаюся зайвий раз не їздити, а то і на них іноді зриваюсь. До речі, дочки мої зауваження не подобаються, а зять мене підтримує. Моєму чоловікові теж не подобається, що я «висуваю до дитини високі вимоги». Він вважає, що я неправа, а онук у нас непоганий. Ага, на відстані! Наступного разу нехай він на тиждень з онучком залишиться!
