Станіслав Стремидловский
Варшава хоче, щоб нічого не мінялося
Кандидат у президенти України Володимир Зеленський відповів на запитання польської редакції порталу Eastbook.eu, що, як щиросердно зізналися саме видання, стало для нього несподіванкою». Справа в тому, що портал ще в середині лютого направив у штаби п’ятірки лідерів перегонів — Зеленського, Петра Порошенка, Юлії Тимошенко, Анатолія Гриценка та Юрія Бойко — питання, щоб «дізнатися, як вони бачать розвиток українсько-польських відносин і що планують змінити в разі перемоги», поцікавилися поглядами кандидатів «на історичні проблеми, питання економічного співробітництва і безпеки». При цьому «менше за все ми очікували отримати відповідь зі штабу Зеленського, який вже прославився тим, що побоюється засобів масової інформації, як вогню, але саме штаб Зеленського відгукнувся на наше прохання першим», зазначає видання.
Це дійсно несподіванка. Справа в тому, що польська тема в ході виборчої кампанії на Україні не є популярною у кандидатів в президенти, більше того, вона для них певною мірою токсична. Так, варто було Порошенко відвідати 22 лютого разом з президентами Польщі Анджеєм Дудою та Литви Дали Грибаускайтелитовско-польсько-українську бригаду імені великого гетьмана Костянтина Острозького (ЛИТПОЛУКРБРИГ) в Любліні, як буквально відразу ж його розкритикував в ефірі телеканалу NewsOneизвестный український політолог Андрій Єрмолаєв, підкресливши: «Я не виключаю, що в цьому є і корисливий задум деяких політичних кіл на Україні — виписати квиток на війну (в Донбасі — С. С.) країнам-сусідам під соусом дружби і військової допомоги». Вугілля в топку польсько-української ворожнечі регулярно підкидає і сама Варшава зі своєю версією політики історичної пам’яті, на що реагують в Києві. Ось і зараз, коментуючи фразу Зеленського про те, що «Польща для українців є університетом європейського стилю життя», директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив: «Останні роки з поглибленим курсом українофобії та такими предметами, як «Проведення антиукраїнських мітингів», «Руйнування українських могил», «Побиття за українську мову».
Між тим, програма Зеленського на польському напрямку створює серйозні виклики Варшави. Хоча він і ллє бальзам на польську душу, розповідаючи, що «ми можемо запозичити у вас багато чого з досвіду реформ і сучасного державного управління». Пропонує «вписувати в нашу загальну історію нові сторінки, позитивні події, продуктивне співробітництво, як, скажімо, чемпіонат Європи з футболу Euro-2012», вважаючи, що «у відносин між нашими народами — прекрасне майбутнє». Пропонує полякам вкластися в Україну, зазначаючи: «Що стосується найближчих планів, то я не буду продовжувати дію мораторію на продаж землі. Так що, впевнений, наші аграрії вже найближчим часом стануть ще більш цікавими для польських партнерів». І підсумовує: «Я буду вітати дипломатичне участь Польщі в переговорах з Донбасу та Криму (…) залучення Польщі до переговорів було б не тільки логічним з точки зору принципів міжнародної політики, але і сприятливим для України». Все це настільки добре і привабливо для Варшави, що, звичайно, дуже хочеться вірити в здійсненність таких планів, але…
Повірять польські еліти заявами одного з кандидатів у президенти України? Сумнівно. Звичайно, у Польщі ретельно відстежують виборчу кампанію в сусідній країні, як мовиться, з цікавістю і тривогою». Поляки трохи схиблені на соціологічних опитуваннях, вони постійно заміряють «партійну температуру» у себе вдома, а сьогодні вони так само регулярно публікують дані по Україні, констатуючи лідерство Зеленського на тлі відставання Порошенка і Тимошенко. Але цей кандидат, як вони його називають — «комедіант», залишається для Варшави темною конячкою і загадкою. Начебто антиросійський, хоча і російськомовний, а начебто й ні. Тим більше, що складається враження: польські еліти не зацікавлені і навіть побоюються посилення діалогу з Києвом. Як зауважує в цьому зв’язку співробітник Інституту політичних досліджень Польської академії наук і колишній заступник міністра закордонних справ Павел Коваль, «для Польщі вибір Порошенко гарантував би стабільність. Для мене ясно, що в ситуаціях, коли у нас немає власної виробленої позиції, краще мати те, що зрозуміло».
Тому однозначно так Порошенко, на худий кінець Тимошенко, нехай навіть з ними «буде непросто». Тільки не Зеленський, оскільки, зазначає куратор східного напрямку Центру східних досліджень Войцех Кононьчук, «в таких складних питаннях, як війна з Росією, актор висловлює наївні і навіть небезпечні судження. Він називає політику Порошенко відносно Москви провальною і вважає, що самим вірним рішенням буде особиста зустріч з Путіним, яка дозволить сторонам «зійтися десь посередині». Проблема в тому, що «зійтися десь посередині» з Москвою у такому випадку доведеться не тільки Києву, але і Варшаві, яку Зеленський — нехай і на рівні передвиборчої риторики — втягує в переговорний процес. В той час, як варшавський салон побоюється серйозного залучення в український конфлікт і в першу чергу з-за того, що йому доведеться мати справу з Росією, тобто укласти з нею свого роду «пакт Монро» про розподіл сфер впливу, великий спокуса і великий страх Польщі.
У цьому контексті Варшава розглядає Зеленського як загрозу для себе. Навіть якщо він не виграє президентські вибори, осінь пройдуть парламентські, де він може спробувати свої сили ще раз. Оглядач журналу Do Rzeczy Мачей Печиньский пояснює, що за польськими мірками український актор зіставимо з рок-музикантом Павлом Кукизом. Нагадаємо, що Кукіз, засновник однойменного політичного руху, зайняв на виборах президента Польщі в травні 2015 року третє місце, а вже восени його сила отримала 42 місця у сеймі. І це значить, що рано чи пізно Варшаві доведеться брати в розрахунок «комедіанта» Зеленського.
