Прийшли по-російськи, пішли по-англійськи

19

Отже, я — ейчар, і по роботі мені часто доводиться шукати людей на відкриті вакансії, в тому числі в інших містах.
Так от, мене не цікавлять ні ваше особисте життя, ні сторінки в соцмережах. Мені плювати, чи збираєтеся ви заміж або вагітніти в найближчому майбутньому. Абсолютно все одно, ким ви бачите себе через 5 років, якщо ви захочете будувати кар’єру, то доведеться розпрощатися, але поки працюйте на здоров’я.

Але мене страшно задолбали те, що ви, милі здобувачі, відгукуєтеся на вакансію, а потім не берете трубку і не дзвоніть самі. Навіть якщо я дзвоню в той же день! Це ви радісно погоджуєтесь прийти на співбесіди, а потім просто пропадаєте безвісти. Це ви виходите в перший день на роботу, а потім ідіть по-англійськи.

Я пропоную роботу із чітко прописаними обов’язками, умовами праці і гранично зрозумілою (і конкурентоспроможної!) зарплатою. Якщо вас щось не влаштовує, то навіщо ви відгукуєтеся? Якщо в процесі співбесіди або на роботі з’ясовується, що це не ваше, так хоч попередьте про свій відхід. Що це за недбале ставлення?