Всіх вітає задолбавшийся сільський листоноша.
По-перше, панове, мене задолбали ваше раздолбайство по частині резервуарів для прийому вхідної кореспонденції — тих самих поштових скриньок. Багатоквартирний будинок з під’їздами у мене на ділянці всього один, всі решта — приватний сектор, бараки, довоєнні дерев’яні двоповерхівки, де розміщення ящиків ніяк не регламентується, і кожен спотворюється по-своєму. Ящики, якщо вони взагалі є, висять на зовнішній стороні огорож, на внутрішній, на хвіртці, на сітці Рабиця з осередком, в яку без проблем пролазить кулак, за якою сидить велика зла собака, повз яку і тарган в п’ятдесяти метрах не проповзе. Чи варто говорити, що в 90% випадків у цих ящиків відірвані в кращому випадку обидві кришки, а в гіршому — тільки нижня? Щоб з них все вываливалось, ви правильно подумали. Так що приводите свої ящики в божеський вид, якщо не хочете, повернувшись з роботи, виймати свій лист з важливими паперами з брудної калюжі. Я не збираюся стояти і чекати, щоб з вашої скриньки нічого не випало.
Одного сімейства за геніальну стратегію в цьому виді спорту варто видати просто золоту медаль. Восени, коли їм нічого не йшло, крім платіжок за електрику, у них, хоч і у чорта на рогах — на паркані в сорока метрах від дверей, — але висів поштову скриньку, нікому, власне, і не потрібний. На перше півріччя нового року підписуються на місцеву газету. І що ви думаєте? Ящик зникає. Недавно, щоправда, повернувся на нове місце, вже по-людськи, але невже, щоб його переважити, потрібні чотири тижні?
Планування і нумерація вулиць — окрема пісня. У мене на ділянці досить значний шматок вулиці, на якій будинків номер 19 три штуки, навпроти них, по парній лінії, стало бути, будинок 20. А будинок номер 21 — у півкілометра від них, коли по парній стороні йдуть вже сорокові номери. Але це ще добре. Є ще такий винахід, як нелінійні вулиці. Купа приватних будинків в яру, на височині між двома ярами, ще який-небудь дірі, пронумерованих за бажанням лівої п’яти. Давай, знайди, де тут будинок номер 5. Слабо? Он він, за будинком номер 10. А номер 4 — в іншому кутку вулиці. Гаразд, все це ще можна було б пережити, якби на цих будинках висіли номери — тільки от їх наявності там ніхто не гарантує. Досвідчені старі поштарі ще якось орієнтуються. А чайники? На пошті за вельми мікроскопічної оплати праці дика плинність. Спасибі моєї попередниці, яка тикала мені пальцем навіть в ті будинки, де все гаразд, хоча я і без неї добре знав свою ділянку: живу на ньому.
Пісня з продовженням — нумерацією квартир. Хтось колись винайшов такі довгі одноповерхові цегляні будинки з двома-чотирма квартирами. Жодних під’їздів, окремий вхід. Так от, в нумерації перекручувалися хто на що здатний. Стоять на вулиці два абсолютно однакових таких будинку, припустимо, в кожному по чотири квартири. Так якого біса з одного боку в одному будинку квартири номер 1 та 2, з іншого — 3 і 4, а в іншому — 2 і 3 з однією і 1 і 4 з іншого? Звичайно, якось позначати квартири і ящики ніхто і не думав. Сам шукай. Більше не морочусь. Висить ящик? Все в нього, самі розберуться. Ще гірше з одноповерховими дерев’яними бараками, в яких квартир (або кімнат) сім-вісім. Та житлових із них — щонайбільше три.
Господа відправники, ви теж задовбали. Знаменита косметична компанія надсилає свої каталоги за адресами, які представити у моєму Простоквашине важко навіть в не дуже найближчому майбутньому. «N., 132, квартира 224». Та я в курсі, що вам мало діла до того, що на вулиці N. будинків всього 29 (а насправді ще менше) і більше п’яти квартир ні в одному немає. Але я не понесу ваш цегла, бо поняття не маю, кому ви його відправили. Пишіть адресу вірно. Контора, яка відповідає за електрику, так і зовсім зробила всіх одним махом: наполегливо шле рахунку на давним-давно розселені, знесені і кинуті будинку, відрізані від мережі років двадцять тому. І важко повірити, що її співробітники не знають про це.
Передплатники, якщо вам не приносять вашу газету — телефонуйте на пошту, а не намагайтеся висловити мені, яка я сволота, гад і фашист — вже дві газети вам не приніс. Якщо мені не передали вашу картку передплатника, то я ні вухом ні рилом, що ви підписались не тільки на «ЗОЖ», календар православних свят і всі існуючі журнали про жрачку, але ще і на «Полювання й мисливське господарство», і це косяк оператора, а не мій, тому що я не виписую газети. Телефонуйте на пошту. Розбирайтеся з ними. Мені передадуть, що я кудись чогось не приніс з причини необізнаності, і якщо є надія знайти пропущені номери, я не полінуюся їх пошукати на пошті. І так, на вулицю N. я не ходжу: вона, знаєте, взагалі в іншому кінці, туди годину ходьби, наше Простоквашино занадто велика, щоб тримати тільки одного Пєчкіна, і крім мене, їх там ще чотири. Телефонуйте на пошту. Ні, не передам листоноші з тієї ділянки, що він в будинок 30 не ту газету кинув. Тобто передати-то передам. Якщо вранці взагалі згадаю про це.
І до купи. Так, блін, мені двадцять, і я бородатий як в переносному, так і в прямому сенсі слова. І не треба мене питати, що мене сподвигло на цю «жіночу» роботу. Якщо я вам диплом технікуму покажу, ви взагалі в непритомність звалитесь: у мене там, про жах, «спеціаліст з діловодства та архівної справи». Так, на цій суворої мужицької роботи працював. Мішки з цементом тягав, колоди катав і взагалі не найгірший оператор верстата для повздовжнього розпилювання. Тільки от спина у мене бо-бо для такої роботи. А для нинішньої скоро буде бо-бо голова. І навіть свіже повітря не врятує.
Задовбали, хлопців!
