Наш офіс займає одне крило першого поверху житлового будинку. Крім нас, по периметру будинку натыкана туєва хуча різних контор — від дитячих центрів до охоронних агентств.
Більшість клієнтів ходить, чорт би їх побрал, встановлювати-встановлювати домофони. Компанія ця сидить в самому кінці будівлі, далі всіх від під’їзних шляхів і зупинок. По 10-20 разів на день я пояснювала клієнтів цієї фірми, щоб їм пусто було, де сидять ці дятли-домофонщики.
Після яскравою і образною лайки ці діячі під нашою табличкою повісили свою, щоб ніби як зрозуміло було, з написом «Майстер-домофон, каб. 11-13» і ма-а-аленькой стрілочкою. Тепер я бігаю по офісу і відловлювали охочих здати непрацюючу «таблетку».
Писала вже «ДОМОФОНИ НЕ СТАВИМО» — заходить, запитують, де ставлять.
«ДОМОФОНІВ НЕМАЄ!» — питають, коли завезуть…
«ДОМОФОНИ ТАМ →» — стрілку не бачать і йдуть все одно до нас.
Нещодавно зайшла тітонька, озирається. Сумно так її питаю:
— Вам домофони?
— А що, ви домофонами займаєтеся?
Слава богу! Хоч один помітив вивіску «Лесопромышленная компанія».
— Ні-ні, ми лісом…
— Взагалі-то я до невропатолога, але якщо ви ще й домофони встановлюєте…
