Рок проти наркотиків

69

У нашому будинку оселився… ублюдочный сусід. Молодий хлопець років двадцяти по три-чотири рази на тиждень запрошує до себе в гості таких же молодих і міцних приятелів, а потім вони до ранку проводять репетиції рок-групи.

Я слухав цю какофонію кілька тижнів на своєму одинадцятому поверсі. Спустившись якось до сусіда на п’ятий, з подивом зрозумів, що чути цю дурницю і там. Від басів буквально дзвеніли шибки в буфеті. «Треба щось робити», — зітхнув сусід.

Екшн сно, треба. Я сходив поговорити з господарем квартири. Він не відкрив мені двері: «Нічого не знаю, забирайтеся». Довелося звернутися у міліцію. Приємного виду дільничний порадив написати заяву, зібравши підписи незадоволених сусідів. Тоді, мовляв, ефект краще буде. Я надихнувся: адже музика заважає спати половині під’їзду, напевно проблем зі збором підписів не буде. І ось що я почув, обходячи квартири.

— Музика? Не, не чую. Ну, чую, звичайно, але я потерплю.

— Звичайно, чуємо музику! Спати не можемо ночами! Мігрені почалися! Заява? Ні, заяву підписувати не буду. А якщо ці виродки нам квартиру підпалять?

— Заберіть вашу заяву. Я з ментами не зв’язуюся. Краще ночами не спати, ніж це.

— А навіщо вам мій підпис? А мене до суду викликатимуть? Я зайнята людина. Мені не до цього. Мені б ночами виспатися…

— Ой, синку, підписувати не буду. Боюся. Здоровий боляче той хлопець, може і з драбини зіштовхнути!

Апофеозом став візит до того самого сусіда, який зітхав: мовляв, треба щось робити. Він видав мені короткий зміст попередніх серій:

— Ти це облиш. Музику і пережити можна, а от якщо менти наркотики підкинуть — потім десять раз пошкодуєш, що тебе той бугай не прирізав!