Швидка дивізія: як у Другій світовій війні словаки воювали проти СРСР

186


23 липня 1941 року Словаччина розірвала дипломатичні відносини з СРСР, а 26 липня словацький експедиційний корпус вторгся на територію Радянського Союзу. Словаччина — єдина союзниця Німеччини, яка буквально напросилася в похід на Схід. Таким чином прем’єр-міністр Йозеф Тісо намагався завоювати прихильність Гітлера в територіальних суперечках з Угорщиною.
Перші бої
26 червня 1941 року словацька експедиційний корпус генерала Фердинанда Чатлоша, що складався з двох піхотних дивізій чисельністю 41 739 осіб, перейшов державний кордон СРСР. Через два місяці з-за поганої підготовки офіцерських кадрів і брак автомобільного транспорту, необхідного для сучасної мобільної війни, командування вермахту вирішило відвести словаків в тил.
Однак ще 22 червня у складі 17-ї армії вермахту проти радянських солдатів билася танкова бригада вважалася елітою словацької армії. В рядах з’єднання було 3500 військовослужбовців при 37 чехословацьких танках LT vz.38. У перший день війни словаки атакували містечко Липовице, але були відкинуті радянськими прикордонниками. За спогадами німецького майора Ледгерка, в цьому бою бригада понесла великі втрати в людях, так і в техніці.
Швидка дивізія
У серпні 1941 року була створена «Швидка дивізія» полковника Рудольфа Пильфоусека, оперативне управління якою здійснював вермахт. Нове з’єднання чисельністю 8000 солдатів і офіцерів було укомплектовано легкими танками. Разом з німцями словаки наступали на Київ, у складі 1-ї танкової армії вермахту воювали на Середньому Дніпрі, дійшли до Маріуполя і Таганрога. Восени 1941 року «Швидка дивізія» несла тилову охорону узбережжя Азовського моря, але в критичний момент наступу на Ростов за наказом Клейста її кинули на штурм міста.
Радянський дослідник Микола Макаров з’ясував, що влітку 1942 частини дивізії розташувалися в Краснодарі, де місцеві підпільники через словацького офіцера-антифашиста Карла Шустера увійшли в контакт зі словацькими солдатами. Членам радянського опору вдалося схилити кількох військовослужбовців до дезертирства, що залишилися в підрозділі бійці відмовилися далі воювати. Німецьке командування вилучило з дивізії артилерію і весь автомобільний транспорт, а самі ненадійні з’єднання були роззброєні. «Швидка дивізія» брала участь у боях за Кавказ, а після настання Червоної Армії була повністю розбита і спрямована в Крим, де виконувала охоронні функції.
Словацькі солдати не хотіли воювати за Німеччину і активно переходили на бік СРСР. У Криму з дезертирів була організована окрема бойова група під командуванням солдата Антона Ланчарича. За даними радянських архівів, тільки восени 1943 року на бік Червоної Армії перейшло 2750 солдатів і офіцерів «Швидкої дивізії», яка до того часу, як військове з’єднання практично перестала існувати. Влітку 1944 року дивізію повністю роззброїли, а її особовий склад використовували для будівництва укріплень в Румунії. Навесні 1945 року залишки еліти словацької армії опинились в радянському полоні.
Охоронна дивізія
У вересні 1941 року німецьке командування створило 2-ю охоронну дивізію, словацькі солдати якої з перших днів служби масово переходили на бік радянських партизанів. З 1942 року в дивізії діяла антифашистська організація капітана Яна Налєпка, яка забезпечувала народних месників інформацією. За спогади командира Київського партизанського загону, Василя Козлова, в одному з рейдів словаки передали його бійцям схему ворожих укріплень і під час бою заблокували німецький гарнізон, після чого приєдналися до партизанів. У листопаді 1943 із-за постійного дезертирства залишки охоронної дивізії були передислоковані в Італію.
Олександр Бражник