Спецпредставник Держдепартаменту по Україні висловився прямо: США воювати з Росією за Крим не мають наміру
Экзистенциональное протистояння Росії є ключовою фундаментальною основою існування (і навіть призначення) української держави. Як так вийшло – розмова окрема. Зараз ми лише констатуємо підсумковий факт. Свідомі доводили правильність лінії на войовничий русофобський націоналізм двома простими аргументами. Вони праві тому, що Америка з ними (пам’ятаєте знамениту відеозапис з Бельбеку 2014?), і якраз тому, що Америка з ними, їм в цій війні можна все.
Актуальність конструкції ставала тим вище, чим гірше йшли справи в економіці країни. Особливу важливість така от дивна трактування поняття незалежності набула зараз, напередодні чергових президентських виборів на Україні. При всьому прагненні зобразити унікальність власних поглядів, тим не менш, всі кандидати на «потримати булаву» неминуче відзначалися в головному моменті – що робити з війною на Донбасі та як бути в питанні з Кримом.
Особливо радикально тут проявляють себе затяті націоналісти і очевидно програє крісло Петро Порошенко. Саме тому він усіляко підкреслює, як сильно зміцнилися збройні сили України під його мудрим керівництвом і як рішуче швидко він з їх допомогою вирішить обидва питання відразу після свого переобрання.
Йому вторять політики калібром поменше. Нещодавно заступник голови Меджлісу кримських татар теж відзначився посвідченням про готовність «ось прямо зараз негайно розпочати процес повернення Криму силою. Правда, не поодинці, а тільки спільно з могутнім ударом НАТО.
Словом, «Америка з нами» для нинішньої української владної еліти є основним стрижнем всього сущого. Тим несподіванішим і жорсткіше прозвучали останні слова спецпредставника Державного департаменту США по Україні Курта Волкера про те, що «ймовірність силового повернення Криму повністю виключена».
У перекладі на російську це означає, що США не бажають і тим більше не збираються вступати у війну з Росією за Крим, ні самостійно, ні в альянсі з Україною. Звичайно, вони не в силах заборонити подібний крок влади Києва, але воювати самі вони не будуть навіть у статусі тилового союзника. Крапка.
Не можна сказати, щоб це було такою вже величезною новиною. В тій чи іншій формі американські «представники» давно натякали на неадекватну завищення українських очікувань. Ще у квітні 2015 року колишній посол США в Росії Майкл Макфол в інтерв’ю «Українській правді» майже відкрито констатував — «самі, все самі, наша справа — сторона, ми допоможемо лише моральною підтримкою».
Але тоді його взагалі ніхто з щасливих «переможців з Майдану» не бажав слухати. Мовляв, він так тільки перед камерами виражається, а насправді мало не буквально вже завтра 101-я американська повітряно-штурмова дивізія почне розгортання на фронті в Донбасі і тоді….
Протягом п’яти років Вашингтон, треба сказати, не без успіху, тонко балансує на українській дурниці, але зараз все вказує на його рішучу від неї втому. Особливо у світлі початку розсилки «Газпромом» офіційних повідомлень про припинення газового транзиту через Україну з 1 січня 2020 року.
Москва обіграла Вашингтон у цій партії геополітичних шахів. Вона не з’явилася на велику війну в 2014, вона зуміла повністю нівелювати загрозу європейським газовим постачанням через Україну, вона отримала Крим і досить успішно легітимізує його засобами прямої дипломатії. Зупинити обидва (через Балтику і через Чорне море) її флангових маневру трубопроводами також Вашингтону не вдалося. Як вже не виходить ініціювати посилення санкційного тиску на Росію під прапором вимог «виконання мінських угод».
А без усього цього для американської міжнародної політики Україна перетворилася на відверту баласт, про себе почав думати занадто багато. Ось і довелося серйозній людині відверто зарвався «стратегічного партнера» явним чином зупинити. Проект закритий. Він котиться лише з причини ще не повного витрачання раніше набраної інерції руху, проте ні на що серйозне Київ більше розраховувати не може.
Більш того, активізація боїв на Донбасі інтересам США більше не відповідає. Не з людинолюбства, а через самоочевидності стратегічного поразки Києва з явною перспективою державного розпаду України, а значить, її зникнення як інструменту медійного та політичного тиску на Росію.
І от як з усім цим тепер українці стануть жити далі, ми тепер і будемо подивитися.
Олександр Запольскис, ІА REX
