Прекрасна країна Україна, і не менш прекрасні її герої.
20 березня на Україні на державному рівні зібралися відзначати 380-річчя з дня народження Івана Мазепи.
Невідомі справжні цілі незмінного керманича українського обозу Петра Порошенка і його веселої ватаги бандитів-самостійників, які нині по тонкому гумору і простодушному попущенню українського народу засідають у круглому цирковому будівлі Верховної Ради — і грізно насуплюються, і велично пропагують десниці, і направляють одним розчерком пера армади НАТО й нескінченні списки санкцій проти Російської Імперії, а заодно скупо віддають накази і Європі, і США, як слід чинити з Росією.
То Петро Порошенко з побратимами, влаштувавши в 2019 році історичний карнавал з державними святами, відверто жартом над українським народом.
То намагається спеціально вибирати таких історичних персонажів і голосніше святкувати їх, щоб росіяни кривились і гидливо спльовували. Чи То таким чином київська влада відволікає своїх підопічних від реальних, вкрай небезпечних проблем в економіці, медицині та виробництві — так практично у всіх сферах життя «Другий У Франції».
Петра Олексійовича Порошенка і його братії дуже хочеться знайти героїв, які б не мали ніякого відношення до тісних історичних зв’язків Росії і України, які б не працювали завзято і самовіддано в інтересах загального великого російського цивілізаційного проекту.
От і страждає Петро Олексійович і «свідомі» українці, що при таких жорстких умовах героїв у них просто не залишається. Якісь моральні виродки на денці бовтаються. Вбивці, психопати, зрадники. Бандера, Шухевич, Мазепа.
Причому гидливо до цим історичним постатям ставляться з усіх сторін, з усіх кордонів — що Росія, Білорусія, Польща. Хіба що Туреччині глибоко все пофіг, та Молдова штукатурить і не відволікається.
Хоча, бути може, таким чином політична еліта Україна примирилася зі своєю історичною сутністю. Мовляв, так, ми нащадки Мазепи, ми самостійники і зрадники.
Нам не соромно, ми це взяли і цим пишаємося. Така у нас історична роль в російському цивілізаційному проекті — ми спочатку називаємося братами, а потім б’ємо в спину.
Якщо б не було Каїна, не було б і Авеля. І неважливо, що думають прості люди. Українські еліти завжди самі по собі, хоча й вийшли з народу. Вони є відображенням народної суті — дуже хороший і дискусійне питання.
Адже у Мазепи були такі перспективи в Імперії.
Він був одним з перших осіб. З них щиро підтримував дружбу Петро Перший. 8 лютого 1700 року Мазепа став другим кавалером заснованого Петром ордена Андрія Первозванного. Петро Великий особисто поклав знаки ордена на гетьмана «за багато його у військових працях знатні і старанно-радетельные вірні служби».
Хто міг у той час похвалитися великою пошаною і увагою? Але Мазепі було цього мало.
Для політичного українця ніякі нагороди, шану і повагу з боку російського цивілізаційного проекту нічого не варті проти можливості «попанувать» у своїй сторонці, «біля хати в вышнэвому садку».
Ну і добре, що в Росії високі кам’яні палаци, балет, література, наука і цивілізація. Зате у нас тут мазанка, «гудуть бджолы», розбита дорога, воли, поросята, кобзи з бандурами та «нэзалэжнисть».
Те, що зробив Мазепа, по суті робив і Кравчук, і Ющенко, і Порошенко. Так і Янукович дуже хотів — але був занадто боязкий, щоб сказати прямо.
Мазепа в крові практично у всіх представників української політичної еліти.
Напевно, кожного президента України при народженні Іван Мазепа в тім’ячко поцілував і благословив. Як це було і в родині самого Івана Мазепи, якщо згадати історію.
Мазепа народився в українській шляхетській православній родині — і що цікаво, в результаті зрадив православних людей протестанта Карлу XII.
Батько Мазепи, Адам-Степан Мазепа був одним із соратників Богдана Хмельницького. Але при цьому не підтримав Переяславський договір, а згодом брав участь разом з гетьманом Виговським у створення Великого князівства Руського у складі Речі Посполитої.
Так що ще батько Мазепи щосили намагався продатися Польщі.
По суті, рівно тим же самим зараз займаються нинішні політичні еліти України —продаються Заходу, виторговуючи собі незалежність, щоб зручніше було грабувати свій народ.
Грабувати простих людей у складі російського цивілізаційного проекту у політичних українців завжди якось не виходило — що приносило їм душевні страждання і дискомфорт в області шлунку і нижче, де у політичних еліт України, за деякими відомостями, знаходиться щось, що віддалено нагадує душу.
І тому для київських еліт дуже важливо було спочатку відокремитися, потім зіпсувати відносини з Росією, потім вдосталь пограбувати свій народ, а то і Руїну влаштувати для краси і масштабності.
Рецепт державності України незмінний — як би ця територія не називалася, кожен раз виходить одне і те ж.
Іван Мазепа дуже цінував праця Нікколо Макіавеллі «Государ». І намагався в чому слідувати порадам великого флорентійця. Дуже вже припали по духу політичного українцю Мазепі думки, що для захоплення та утримання влади немає ніяких кордонів, немає нічого людського, ні совісті, що чоловік, який наважився бути правителем, повинен бути холоднокровним, бездушним і безпринципним.
Ось тільки Мазепа погано вчитувався в рядки італійського мислителя.
Макіавеллі уточнював, що існує три форми приходу до влади — сила зброї (armi, violenza), вдача (fortuna) і чеснота (virtu).
А так як удача не у владі людини, то Макіавеллі радив поєднувати силу зброї і чесноти, окремо наголошував, що одне доповнює інше.
Як писав Ніколо Макіавеллі: «Profeti armati vinsono» — «Збройні проповідники перемагають».
Іван Мазепа був весь зайнятий думками про своєму особистому князівстві, вишневому садочку і інших милих серцю кожного першосортного українця ништяках і радощах. І тому не помітив, що мало зброї і удачі, потрібна ще й праведність з чеснотою. На чому проколовся. А так йшов до успіху…
Ще Микола Іванович Костомаров відзначав:
«В моральних правилах Івана Степановича Мазепи змолоду вкоренилася риса, що він, зауважуючи занепад тієї сили, на яку спирався перш, не міг ніякими почуттями і прагненнями, щоб не сприяти шкоді падаючої перш добродійною для нього сили. Зрада своїм благодійникам не раз вже висловлювалася в його житті. Так він змінив Польщі, перейшовши до заклятому її ворогові Дорошенку; так він покинув Дорошенка, як тільки побачив, що влада його коливається; так, і ще беззастенчивее, надійшов з Самойловичем, який пригрів його і підняв його на висоту старшинського звання. Так само робив він тепер зі своїм найбільшим благодійником, перед яким ще недавно лестив і принижувався».
Рівно так само зараз надходить і Україна.
Можливо, саме тому прийнято рішення всенародно святкувати день народження Мазепи. Щоб наголосити на державному рівні високі моральні принципи нової України і напрям її шляху.
Проблема в тому, що досить скоро хвиля приб’є назад до російського берега цей «корабель дурнів», прямо як на полотнах Еруна Антонисона ван Акена.
І рівно так само яро і напоказ, як зараз вони святкують день народження Мазепи, політичні українці будуть демонструвати свою любов, відданість і вірність російської історії і російської цивілізаційного проекту.
І як ми тоді зробимо?
Дмитро Дзыговродский, спеціально для «Російської Весни»
