Пушкін був борцем за правду, в т. ч. і в Історії Росії. Виявлення фальсифікації – смертельно небезпечно для поборника правди, оскільки це може стати причиною втрати влади. В рамках висунутої гіпотези стає зрозумілою і логічною смерть поета, наполегливо трактуемая пам’яттю народною, як замовне вбивство…
У Лукоморья…
29 січня за старим стилем, 10 лютого за новим 180 річниця загибелі однієї з найвидатніших постатей у світовій і російській культурах – Олександра Сергійовича Пушкіна. Численні дослідники його біографії встановили, що це було замовне вбивство. Але ось замовник і мотиви цього найбільшого злочину досі під питанням. Сформулюємо нову й несподівану гіпотезу, яка розставляє по місцях багато відомі факти. Почнемо з несподіваного і незнаемого.
У лукомор’я дуб зелений;
Золотий ланцюг на дубі тому:
І вдень і вночі кіт учений
Все ходить по ланцюгу навколо;
Йде направо — пісню заводить,
Ліворуч — казку говорить.
Що ж тут несподіваного і незнаемого? Це питання поблажливо задасть будь-хто, хто мав пристойну оцінку в радянській школі. Знання нинішніх школярів, слухаючи відповіді студентів престижних у мій час ВУЗ-ів, на найпростіші питання, гарантувати не можу. Так ось, у тому, що це початкові рядки поеми «Руслан і Людмила», дійсно немає нічого несподіваного. А ось те, що Лукомор’я – реальний географічний об’єкт і позначений на картах і глобусах середньовіччя?
Ну, а щоб не напружувати голови читають сполученням іноземних слів на старовинних атласах і глобусах, дамо і прив’язку «Лукомор’я» до сучасної географії.
До речі, золотий ланцюга, як йдеться у вірші, на стародавніх картах немає. Зате якась «Золота Баба» присутня. І це не назва «незнаемого» артефакту, відомий легендарний ідол, предмет поклоніння населення не лише Північно-Західного Сибіру, у точній відповідності з зазначеним об’єктом на картах, але і Північно-Східної Європи. Перша згадка про золотому ідолові Півночі міститься у скандинавській «Сазі про Олаве Святому» (XIII ст.). Цікаво, що в Сибіру Золоту Бабу інакше називають «Сибірський фараон». Вообщем, сюжет вартий пригодницького фільму, яких, на цей інтригуючий матеріал, особисто бачив два подібних сценарію: один – з аналогічним «ідолу» назвою, а інший – одна з серій пригод «Піраньї».
Але це тема, яка потребує окремого висвітлення і аналізу, оскільки дійшла до нас інформація обширна і вкрай суперечлива. Повернемося до нашого розслідування.
Приурочений до чергової річниці загибелі великого поета, кілька років тому, на телевізійних екранах пройшов серіал, присвячений його сімейного життя. У ньому сімейна пара змагається з навішування гіллястих рогів один одному. Втім, така версія витоків дуелі давно вже фігурує в якості офіційної.
Ніхто не зможе заперечити, що це, дійсно, було ПРИВОДОМ для вбивства, замаскованого під дуель. Про це говорять версії того, чому відповідь ТОЧНИЙ постріл поета навіть не поранив Дантеса (надіта під верхній одяг кіраса, не повний заряд пістолетів), оскільки офіційна версія з отклонившей кулю ґудзиком – сміховинна. Не пояснені і факти участі у підготовці цього вбивства: закордонного дипломата; відсутність суворих санкцій, які застосовувалися до учасника дуелі зі смертельними наслідками з боку влади; – швидкий кар’єрний ріст і причини швидкого збагачення Дантеса.
Не пояснюють настільки радикального ставлення російської влади до поета, щоб піти на вбивство, і аналіз численних «пушкіністов». Так, по молодості років, поет, як і більшість юнаків, був заражений ідеєю лібералізму. Але, по-змужніння, він не тільки став ставитися з повагою до влади, але і влада відповідала йому взаємністю, що і виявлялося навіть у його придворному статус, а значить і матеріальному становищі.
Як підтвердження вищесказаного. У Пушкіна є нищівно гостра характеристика американського, до цих пір вважається зразком лібералізму, державного устрою в його пізньому творі «Джон Тернер»: «З подивом побачили демократію в її огидному цинізмі, в її жорстоких забобонах, в її нетерпиме тиранстве. Все благородне, безкорисливе, все піднесене душу людську – пригнічений невблаганним егоїзмом і страстию до довольству (comfort) …». Хіба не актуальні його слова до нинішньої дійсності?
Так що ж було СПРАВЖНІМ ПРИВОДОМ ВБИВСТВА? Ще раз, незважаючи на те, що його діяльність не досліджена, здавалося-б, вздовж і впоперек, спробуємо знайти коріння події в його творчому доробку.
Природно, що вони не могли бути викладені відкритим текстом, інакше численні дослідники спадщини поета давно б нам все розжували і в рот поклали. Зазвичай «езопова мова традиційний у символіці байок. Але Пушкін, спробувавши свій талант у всіх літературних жанрах (епіграма, вірш, п’єса, поема, оповідання, повість, роман), як не дивно, НЕ НАПИСАВ НІ ОДНІЄЇ БАЙКИ. Тому, найбільш підходить для приховування численне казкове спадщина поета. «Казка – брехня, та в ній натяк, добрим молодцям урок».
Спробуємо виділити суть цих творів. Наприклад, в «Казці про рибака і рибку», сюжет якої дуже простий і відомий нам з самого дитинства. Спіймана рибка обіцяла і виконала бажання сімейної пари: корито, хата, столбовое дворянство, царський трон. І тільки останнє бажання, поставити саму Золоту рибку в служіння, призводить до того, що страждаючі надмірними амбіціями залишаються біля «розбитого корита». На перший погляд нічого особливого. Якщо не знати широко відомих символів того часу.
Риби – знак християнства. «Золотий агнець» – так називали Ісуса Христа. Для того, щоб повністю виключити нерозуміння, Пушкін кілька разів повторює формулу «тридцять років і три роки». Саме так, за традицією, приводили вік Христа. Тридцять років до початку служіння і три роки служіння до розп’яття. Так хто ж поплатився за бажання поставити Віру собі на службу? Наведений у казці алгоритм виконаних Богом бажань дуже схожий на шлях Романових до трону, оскільки їхні предки були вихідцями з «неродовитых». А під спробу «стати над Богом» дуже підходить проведена Романовими церковна реформа, як в іншому і спотворення «богом даній історії» в своїх інтересах.
У поемі «Руслан і Людмила» сюжет дуже нагадує легенду про хрещення Київської Русі, тільки «шиворот на виворіт». Цікаво, чи були в нашій країні, до виходу цієї поеми, такі власні імена? «Наречена» (Людмила, Люд милий, тобто народ) вибирає собі жениха з кількох релігій (Руслан, Ратмир, Рогдай, Чорномор). Так в оригіналі романівської версії історії. У казці ж, зарубіжний вчений чорнокнижник викрадає цей народ у традиційних для Росії релігій, забиває між ними клин ворожнечі. Для того, щоб не дуже вхожа в тонкощі символіки, читач не промахнувся, чітко дана прив’язка до правителя часу подій, що відбуваються – Володимиру. Дванадцять дів – символізують 12 апостолів початку християнства.
Аналіз же «Казки про Царя Салтана» дозволяє вже співвіднести казковий сюжет з реальною географією дійсних історичних подій. Вже в самій назві закладено розпізнавання одного з місць оповідання. Цар, який одночасно і Султан – це Цар-град-Констатинополь-Стамбул.
Перевівши казковий сюжет в буденний, отримаємо, що в результаті палацових інтриг (судячи по наявності суперниць, це могли бути розбирання жінок у гаремі – хто найулюбленіша СТАРША), дружина Царя/Султана змушена була тікати, оскільки, у відсутність чоловіка їй і дитині загрожувала небезпека. Бочка – засіб втечі, це – алегорія ( у герметично закупореній просторі, людина може прожити не довго). У той же час, мати і дитина знаходяться в єдиному ЗАМКНУТОМУ просторі, в її утробі.
Виходить, що під час подорожі по морю, вона була ще вагітною. А народився він вже на суші:
В дно головкою уперся,
Понатужился трошки:
«Як би тут на двір віконце
Нам пройти?» – мовив він,
Вибив дно і вийшов геть.
Де знаходиться казковий «острів Буян» зрозуміти не важко. Тут вам не тільки географія Цар-граду підказує, але і «дядько Чорномор» не дасть схибити. А де такий острів у Чорному морі, повз якого не пропливеш не помітивши? Це – Крим, хоч і півострів, але з’єднаний з материком таким вузьким перешийком, причому зовсім не видимим морякам, що прийняти його за острів – не дивно.
Ось, що ще вражає. ДОСВІДЧЕНІ КАПІТАНИ СТВЕРДЖУЮТЬ, ЩО ЯКЩО ВИЙТИ З СТАМБУЛА І ПЛИСТИ КУРСОМ НА ПОЛЯРНУ ЗІРКУ – КОРАБЕЛЬ ПРИЙДЕ СТРОГО НА МИС ФІОЛЕНТ У КРИМУ. А Фіолент раніше звучав і писався як Віфлеєм, де з давніх-давен існують і печера, і храм Різдва Христового.
Ось вам і продовження, з деталюванням євангельських подій. Знову ж таки, 33 богатиря – яскравий символ віку Христа. Але це не тільки домисли автора, історія Криму зберігає ще багато нерозкритих таємниць. Навіть в офіційній історії християнства на Русі, півострів вважається ЙОГО КОЛИСКОЮ. Це і донині підтверджується хрещення там хрестителя київської Русі – Володимира. Тут і віддане забуттю початок шляху Андрія Первозванного, одного з 12 апостолів, яке підтверджується не тільки вітчизняними, а й ЗАРУБІЖНИМИ історичними документами.
Напис, присутня на розп’яття Христа і навіть згадується в Євангеліях: «Ісус Назарей, Цар Іудейський». Чим можна пояснити сліпоту дослідників, адже тут наочно видна реальна ХАЗАРІЯ, а не міфічний містечко Назарет. Досить прочитати російську Н, як латинську букву. А якщо взяти до уваги, що дуже старі тексти писалися одними приголосними і огласовці ПОТРІБНО НЕ ДОВІРЯТИ, то відомості про те, що мати Ісуса були з ТиВиРиДии, каже, що вона була родом із ТАВРИДИ – територія, в яку входив нинішній Крим ще в романівської Росії. А більш давні часи – це була частина Хазарії.
Ну, фантазія автора вийшла за всі мислимі межі, скаже недовірливий читач. Те, що він не вірить на слово – абсолютно правильний підхід. Але як бути з фактами?
ПЕРШОЮ столицею Криму був, старовинне місто Чуфут-Кале, що в перекладі з тюркського – ІУДЕЙСЬКА ФОРТЕЦЯ. Він набагато старше Бахчисарая і завжди був оточений великим шануванням. Це стародавнє священне місце, ЧТИМО ДРУГИМ ПІСЛЯ ЄРУСАЛИМУ. Воно оповите численними легендами.
На цьому біблійні сюжети в Криму тільки починаються. ТАВРИ ПОКЛОНЯЛИСЯ БОЖЕСТВЕННОЇ ДІВИ. Страбон писав, що на мисі ПАРТЕНІТ у Аюдагу стояв храм Діви. Таврські святині Діви виявлені в печері Ені-Сала ІІ села Чайковское, в печери Кизил-Коба, в урочищі Селім-Бек біля Ялти. Культ Діви був поширений і в грецьких містах-колоніях на півострові. Вважається нині, що цей культ відноситься до язичництва.
А чому тоді храм Діви у Аюдагу перебував на мисі, який називали ПАРТЕНІТ? Діву Марію адже іменували ПАРТЕНОС, тобто Непорочної. Ми бачимо, що «античні» найменування зберегли пряма вказівка на те, що кримські тавро-скіфи поклонялися саме Непорочній Діві, тобто Діві Марії.
З такої точки зору стає зрозуміло, чому православний центр Готської єпархії (в Криму) спочатку знаходився в ПАРТЕНИТАХ, а пізніше ним став УСПЕНСЬКИЙ МОНАСТИР, присвяченим Успінню Марії Богородиці, тобто Успінню Непорочної Діви = ПАРТЕНОС.
Якщо це все вигадка, то як пояснити, що поблизу від Чуфут-Кале, столиці Кримського Ханства, ЗНАХОДЯТЬСЯ УЩЕЛИНА МАРІЇ, МІСТО МАРІЇ, ХРИСТИЯНСЬКИЙ НЕКРОПОЛЬ І СЛІДИ ХРИСТИЯНСЬКОГО ХРАМУ?
Що в Чуфут-Кале, Успенський монастир і Бахчисарай приїжджали на поклоніння російські імператори та члени їх сімей? Бували тут і закордонні правителі. Тепер ми починаємо розуміти, в чому справа. Найясніші особи прибували сюди, щоб вшанувати місця, де жила і почила Марія Богородиця. У той же час ніхто з російських венценосцев не їздив на поклоніння в палестинський Єрусалим. Напевно, добре розуміли, що там поклонятися нічому.
Мис Фіолент також був місцем паломництва багатьох царствених і знатних осіб. З двох боків від входу в Георгіївський монастир поміщені мармурові плити з текстами, де перераховані царствені особи, відвідали обитель.
Існує і стійка легенда про довготривале перебування в Криму якоїсь святині – ЗОЛОТІЙ КОЛИСЦІ. А в книзі «Легенди і перекази кримських караїмів» прямо говориться, що в цій Колисці виріс Спаситель Світу. Тобто Христос. Адже караїми (тюрко-мовний народ, сповідав іудаїзм) здавна не втрачали духовного зв’язку з Єрусалимом. Деякі вчені вже давно дотримуються гіпотези караїмського походження діви Марії.
Цікаво, що ” Золота Баба, яка вказана на картах поруч з Лукоморьем, описувалася сучасниками як скульптура вагітної жінки або жінки з дитиною на руках. Цей об’єкт релігійного поклоніння був широко поширений не тільки в Сибіру, але і по всьому російській Півночі. Хіба другий варіант не повторює сюжет Богородиці на іконах? Так чому офіційна наука наполегливо вважає його язичницьким ідолом, а не скульптурою діви Марії, так поширеною в католицизмі?
Пушкін дає і символ цієї таємниці релігії, в образі діви-лебедя околдованной злим чаклуном:
Місяць під косою блищить,
А в лобі зірка горить…
Півмісяць із зіркою – старий символ Цар-Град – Константинополя. Це відомо історикам-византистам. Тільки згодом він став символом мусульманства. І сьогодні сприймається ВИКЛЮЧНО як мусульманський символ, він був ШИРОКО ПОШИРЕНИЙ В РЕЛІГІЙНІЙ І ДЕРЖАВНОЇ СИМВОЛІКИ ЄВРОПИ. Пояснюється це тим, що мовляв, коли європейці перемогли османів. І в пам’ять про перемогу включили півмісяць у свої герби й державну символіку. Тільки які це перемоги? Відень, хоча б, двічі ЗУМІЛА ВИТРИМАТИ ОБЛОГУ ТУРКІВ. До речі, аж до кінця XVII століття півмісяць із зіркою, а не хрест, що прикрашав, наприклад, величезний ХРИСТИЯНСЬКИЙ СОБОР СВЯТОГО СТЕФАНА У ВІДНІ. Півмісяць зняли зі шпиля собору ЛИШЕ В 1685 р. Сьогодні він виставлений як реліквія в міському музеї Відня.
А сам собор, як і інші церкви Відня, до середини XVIII ст. будувалися з двома вежами, забезпеченими у самого верху круговими балконами, як це досі робиться у МІНАРЕТІВ.
Навіть такий поверхневий аналіз творчої спадщини великого поета показує, що він мав історичними відомостями, мабуть отриманими ним при роботі над книгою повстання Пугачова.
У багатьох інших казках простежується інтерес Олександра Сергійовича до вітчизняної історії. Його ставлення до офіційної її версії було суто негативним, що досить легко прочитується в прийнятої їм символіку. Загальновідомою дуелі, як стає зрозумілим із спадщини поета, передував його поєдинок з іншим відомим літератором, фундатором жіночого роману, а за сумісництвом – офіційним придворним історіографом Карамзиным. І ця дуель на сторінках виданих книг залишається досі маловідомою. Але це вже окрема тема дослідження.
У такій трактуванні стає зрозумілим і інтерес до творчої спадщини Пушкіна, не слабший вже протягом двох століть. Кожен вдумливий читач шукає і знаходить в ньому прихований зміст. Найчастіше він не очевидний на рівні сюжету. Але розкривається після осмислення використовуваної поетом системи символів. Можливо, саме ця обставина викликала до поета відкриту ворожість деяких сучасників, особливо високопоставлених і зарубіжних.
Адже історія, викладена поетом, зовсім по-іншому трактує внесок російської культури і державності в світову цивілізацію. Починаєш по-новому сприймати ІОАННА Кронштадтського: «Перестали розуміти російські люди, що таке Русь: вона є підніжжя Престолу Господнього».
«А цар – не справжній», – як не дивно, ця фраза героя відомого кінофільму, визначає весь сенс фальсифікації світової і російської історії. У цій комедії відбувається підміна Івана Грозного на його дублікат з цього. В реальній історії заміна справжніх історичних фігур на фантоми породжує трагедію в подальшому майбутньому для всього російського народу.
Виявлення фальсифікації – смертельно небезпечно для поборника правди, оскільки це може стати причиною втрати влади. В рамках висунутої гіпотези стає зрозумілою і логічною смерть поета, наполегливо трактуемая пам’яттю народною, як замовне вбивство.
