Останнім часом я відчуваю себе професійним задолбателем. За службовим обов’язком доводиться розсилати дике кількість листів керівникам підприємств міста.
Дівчата-секретарки великих начальників, невже у вас мозку не вистачає навіть на те, щоб вивчити назву підприємства? Коли я чую в трубці чергове «Але», та ще з музикою на задньому плані, мені відразу хочеться кинути трубку в повній впевненості, що випадково потрапила на домашній номер. У мене є стільникові ваших босів, але я не буду дзвонити їм особисто, тому що існує регламент. Та й все одно потрібно буде надіслати офіційний лист або факс, які потраплять до вас у руки.
Гаразд, я сама іноді забуваю, куди дзвоню, і секретарки, бадьорим голосом чеканящие: «ТОВ „ХХХ“, приймальня, здрастуйте!», повертають до Екшн сності. Але ви ж самі потім дивуєтеся і дратуєтеся, коли я починаю з’ясовувати, що це за підприємство, приймальна це, а якщо працює цілодобово, то чия. Тому що я не буду висилати факс, призначається керівництву, в нікуди, і обов’язково з’ясую, хто його прийняв. А через пару днів історія повториться, тому що мені потрібно передзвонити і уточнити долю цього факсу.
Дівчатка, вивчіть ви вже назву своєї компанії! Чи папірець собі напишіть, чи що. А то я ж не одна така.
