Цікаве кіно!

432

— Здрастуйте, мене в приймальню, ось паспорт.
— Доброго дня, проходьте.

Чоловік кладе два принесених з собою значних пакету на стілець біля вхідних дверей і збирається підніматися наверх без оних.

— Стривайте! — кажу. — У нас правилами забороняється залишати де б то не було особисті речі. Візьміть пакети з собою.
— Та мені буквально на двадцять секунд, давайте я їх залишу…
— Вибачте, але не можна: така інструкція на об’єкті.
— З ними незручно ж підніматися. Ну, я залишу, добре?

Загалом, за той час, що він намагався мене вмовити, можна було триста разів збігати туди і назад. У підсумку він мене просто вбив своїм архилогичным пропозицією:

— Раз така справа, давайте я тоді залишу їх ось тут, — показує на сусідній стілець. — Тут же можна вже?

* * *

Або приходить, наприклад, тітка через півгодини після завершення офіційного робочого дня:

— Мені до такого-то.
— Робочий день вже закінчено, підходьте завтра.
— А що, вони вже пішли всі?
— Ні, але приймати зараз ніхто не буде.
— Цікаве кіно! Раз ще не пішли, хай беруть! Мені терміново треба!
— Робота з відвідувачами завершилася ще півгодини тому, допомогти нічим не можу.
— Та чим вони взагалі тоді там займаються, х$#ній тільки страждають! Я що, дарма йшла?
— Ви могли заздалегідь зателефонувати і дізнатися режим роботи, телефони є в будь-якому довіднику та інтернеті.
— Щас, буду я ще дзвонити!

* * *

А як доставляють пенсіонери, які приходять без документів! У нас пропускна система, що зазначена на табличках по всьому будинку.

— Можна ваш документ?
— А я не брав, навіщо він вам взагалі?

Вказую на чергову табличку.

— І чого? А без нього ніяк?
— Ні, ніяк…
— Та що ж це робиться! Вже й за людину не вважають без папірця! Та я на вас буду скаржитися, свавілля творіть! А вам, дівчина, ще воздасться за це, бог все бачить!…

Слід монолог хвилин на двадцять про те, які страшні кари чекають всіх співробітників нашого славного підприємства і мене зокрема. Один бадьорий дідок, озброївшись аркушем паперу і ручкою, вже навіть почав на коліні строчити на мене заяву в світовій суд. За те, що інструкцію дотримуюся? Ну-ну, удачі.

Голос ні на кого не підвищую, розмовляю максимально чемно, в крайньому випадку, нейтрально. Та й більшість відвідувачів теж мають поняття про правила пристойності. Але стабільне появі вищеописаних кадрів змушує іноді прошипіти про себе: «Задовбали!»