Фільм «Пірати ХХ століття» вважається найкасовішим в історії радянського кіно. У 1980 році він обійшов і оскароносної «Москва сльозам не вірить» Меньшова і фільм-катастрофу Олександра Мітти «Екіпаж», незважаючи на те, що тираж «Піратів» був значно менше.
Прем’єра відбулася в кінотеатрах 14 липня 1980 року.
За свідченням прокатників, аудиторія фільму склав близько 70 000 глядачів на кожну копію. Усього в перший рік прокату фільм подивилося 87,6 мільйонів осіб, за умови, що чисельність населення країни становила 264,5 млн. чоловік. Тобто по суті — кожен третій.
Так в чому ж секрет успіху цього фільму?
Станіслав Говорухін і Борис Дуров зробили фільм спираючись на реальну історію. У 1954 році радянський танкер «Туапсе» був захоплений у Південно-Китайському морі. Частина екіпажу вдалося переправити на батьківщину, решта зникли безвісти.
А в кінці 70-х років в «Известиях» була опублікована замітка про напад піратів на італійське судно, що перевозило уранову руду. Ось тоді Станіслав Говорухін і загорівся ідеєю зняти фільм, в якому б протистояли радянські моряки сучасним «джентльменів удачі».
Сценарій Говорухін написав разом зі своїм другом — режисером Борисом Дуровим. Його ж він і попросив зняти картину, так як сам на цей час вже готувався до зйомок «Місце зустрічі змінити не можна».
Говорухін і Дуров точно розрахували, що якщо схрестити давній сюжет про морських розбійників десь на невідомих водних просторах з цілком актуальним і можливим випадком захоплення радянського торгового судна нинішніми терористами, то «пригоди далеко від Батьківщини» отримають особливий інтерес.
Перш за все — для тих, хто бажав би захоплююче провести час на лихом бойовику з участю каскадерів і каратистів, а також випробувати патріотичні почуття, хвилюючись за своїх співгромадян.
Глядачеві звичайно якість трюків у цьому фільмі здасться смішним. Так і порівняно з аналогічною продукцією Голлівуду «Пірати» звичайно сильно поступаються. Але для радянського глядача тих років цей фільм виглядає повноцінним бойовиком і вигідно відрізняються від всього, що показували нашим глядачам раніше.
Ось в цьому і полягає, як мені здається, головний секрет успіху фільму. У «Піратів» по суті не було конкурентів. Комедій і мелодрам в Радянському Союзі знімалося предостатньо. А ось лихих бойовиків по суті не було, подібних картин в СРСР просто майже не знімали.
Чималу роль в успіху картини зіграв і той факт, що вперше радянський кінематограф дозволили собі всерйоз продемонструвати на всю країну прийоми «карате».
Це пізніше з’явиться «Не бійся, я з тобою» з Левом Дуровим. Пізніше з’явиться «Непереможний» з Ростоцьким (так, там не карате, а самбо, але ми хлопчаками задивлялися цим фільмом). Пізніше Говорухін спробував зробити ще один подібний фільм — «Таємниці мадам Вонг».
Ну а потім почалася ера відеосалонів.
Але це все пізніше. А тоді, в 1980 році, був супер-хіт. На всіх екранах країни і з величезними чергами до кас кінотеатрів. Фільм про добро і зло, героїзм і боягузтво, силу і слабкість людей.
