У нього залізний камінчик у грудях

13

У спорткомплексі — металодетектор на вході. У метро — металодетектор і рентген для речей, поки необов’язковий. На вході в будь-вокзал — металодетектор і на цей раз вже обов’язковий рентген для речей. В торгових центрах, кінотеатрах, музеях… Все для безпеки, для вашого ж блага, товариші. В результаті доводиться за день проходити через десяток металодетекторів, а якщо, як я, їздити на електричці з підмосковного міста — то двічі на день просвітять ваші речі (а фотокамери, наприклад, піддавати опромінення небажано, характеристики матриці помітно деградують, зростає ризик втрати даних на SSD в ноутбуці).

Я не з тих, хто боїться випромінювань — я знаю, що ніякого ризику для здоров’я немає. Але всередині мене сидить ендопротез, по суті — шматок металу. І він «дзвенить» на рамках. У результаті мінімум раз в три дні у кого-небудь з працівників пунктів огляду виникає бажання мене додивитися з пристрастю, в спеціальній кімнаті. І кожен раз втрачається маса часу, незважаючи на наявність при мені медичної довідки. Ще доводиться стежити за тим, щоб не мати в кишенях або в сумці нічого, що може викликати підозру. Викрутка, швейцарський ножик, які-небудь радіодеталі — це все. Терориста спіймали.

А як людям з кардіостимулятором або інсулінової помпою? Адже їм проходити через металодетектор не можна категорично. У метро ще зробили обхідний шлях для них. А багато де такого немає. І далеко не скрізь довідка змусить охорону вимкнути рамку і пропустити. А трапляється й таке — рамки стоять, працюють, люди через них ідуть, рамки пищать — а діла до цього нікому немає. І нікого, хто б відключив металодетектор для проходу людини з кардіостимулятором, теж немає.

При цьому ні одна рамка поки ще не допустила жодного теракту. А в одному з недавніх терактів вона, можливо, тільки зробила гірше — терорист підірвав себе в гущі людей, дожидавшихся проходу.