Моментом задовбує фраза:
— Ти що, спиш?
Вона переслідує мене років п’ятнадцять, варто лише на кілька секунд прикрити втомлені очі буквально на секунду. На роботі, вдома, в парку (менти: «Тут спати не можна!»), під час навчання. Та що там — нахилити голову над документом досить! Не сплю я, блін, а просто охреневаю від пульсуючих, засипаних піском зенок після безсоння або багатьох годин за звітами.
