Веве – чергова крохотулечка на березі Женевського озера. Як і інші сусіди на узбережжі, він ще перебуває в перехідному статусі між селом і містом, але вже увійшов у світові літопису, пов’язаний з яким-небудь глобальним для людства подією або історичною особистістю. Артемій Лебедєв в своїх дороговказних нотатках навряд чи знайшов би більше двох слів для цього міста, і навіть словообильный Алькопончик зміг би вибухнути максимум п’ятьма постами, до дна вичерпавши каструлю з легендами та байками всього регіону.
Я ж освоїв Веве в два заходи. Половину дня витратив на прогулянку, а в другій обстежив всі його прекрасні музеї. Сьогодні буде максимум свіжого повітря, а музейні експонати залишимо на потім.
З вже згаданим Монтре, Веве ріднять крихітні розміри, статус шикарного хоспісу для селебріті і кадр з пам’ятником на тлі озера в якості візитної картки міста.
Якщо Монтре всі дізнаються по статуї Фредді Мерк’юрі з піднятою рукою, то Веве як культового тотема взяв собі вилку.
Можливо Веве і залишився б на карті людської пам’яті всього лише ще одним курортним містечком, з одним єдиним сенсом скрасити зрілі дні туристу і передсмертні якої-небудь видатної особистості, якщо б не уродженець міста Анрі Нестле.
Ви звичайно ж відразу зрозуміли, що мова йде про засновника нині сучасного гіганта, одного з п’ятірки глобального пулу планетарних корпорацій – Nestle . Це зараз антиглобалісти люблять їй дати підсрачника в кожній своїй предобеденной молитві, а тоді в 1866-му році мосьє Нестле починав з того, що врятував мільйони дітей по всій планеті, створивши штучну молочну суміш для немовлят.
А його предки залишили в цьому крихітному містечку штаб-квартиру глобального бренду (на фото), забивши до верхів всю казну Веве відрахуваннями від податків. А ще на свої гроші побудували два шикарних міських музею (про них в майбутньому), ну і ту саму вилочку.
За статус кращого місця для спочинку Веве гідно бореться з сусіднім Монтре. В Монтре закінчували Фредді Меркьюрі і Набоков. Веве відповів Генріком Сенкевичем і Чарлі Чапліним.
Веве, правда, трохи облажався з Чапліним. Всі знають цікаву історію, коли зловмисники в ніч на друге березня 1978-го року викопали тіло коміка на місцевому кладовищі з метою вибити з вдови в якості викупу 700.000 франків. Бандитів зловили, а могилу Чапліна після цього накрили двометровою бетонною плитою.
Тему начебто розрулили, але ті ж поляки від гріха подалі вивезли тіло свого великого співвітчизника Генріка Сенкевича у Варшаву.
А в іншому все відмінно, це ж Швейцарія! Дивно, що Швейцарія у незнайомого з нею людини асоціюється з пафосом. Говорячи про Швейцарії, на розум насамперед приходять всякі там “ролекси-брегет, гірськолижні курорти на платинових за статусом схилах, які проживають у ній селяни олігархи з інших країн. Але як тільки перетинаєш кордон Швейцарії, весь пафос кудись випаровується, поступаючись місцем насамперед затишку. Затишний – це головне прикметник, яким можна описати Швейцарію. Ще вона цілком і повністю самодостатня. Швейцарія нікому не догоджає, нікому не заздрить, не кидає пил в очі. Не зазиває настирливо, але буде рада прийняти гостинно.
Зараз я поясню на простому прикладі. У 1819-му році Франсуа-Луї Кальє побудував у Веве першу в світі шоколадну фабрику. Якби таке сталося в будь-якому іншому місті за межами Швейцарії знаєте що б було? А вже на в’їзді в будь-який інший місто світу туриста чекала б велика табличка, гордо повідомляє про цю знаменну подію. А ще сто штук екскурсійних автобусів, набитих китайцями. Біля першої в світі шоколадної фабрики стовпилися б двісті сувенірних магазинів. На центральній площі спорудили б з шоколаду п’ятиметрову фігуру її творця. В кожному міському куті на товстому шарі зім’ятої цукеркової фольги сидів би китаєць з фотоапаратом, а турок Алі рубав би на лаві шоколадної шаверме. І черги, черги, черги.
А що в Веве? А нічого! Ну сталася така подія, ну пишаємося. Ну табличку повісили, ну музей невеликий зробили. Крутий музей, у Швейцарії всі музеї круті. Але ніяких світових бурлений. Трошки індивідуальних туристів, трошки місцевих. Ніяких натовпів, ніяких черг. Всім є місце.
А ні, натовпу все-таки іноді трапляються. Швейцарія тримає перше місце на планеті за кількістю open air заходів. Тут шоколадом не годуй, дай тільки потусити на свіжому повітрі.
Або ось вино. Середньостатистичний швейцарець випиває 35 літрів вина на рік. При цьому в країні величезні площі зайняті під виноградники. Але на експорт іде лише 2% вина. Не прагнемо продавати більше, нехай буде нашим, а хто хоче спробувати, нехай приїжджає в країну – так вирішив швейцарець. І платить за непогане вино в чотири рази дорожче, ніж в Іспанії.
Деяким людям Швейцарія дарує виноградники. Символічно. Так найменшим виноградним ділянкою у світі володіє Далай Лама. У нього є всього один ряд у Лаво.
Ще Швейцарія маніакально відноситься до рівноправності і свого нейтралітету. Цим просякнута державна ідеологія, кожна буква закону. На міському кладовищі простий молочник Франц буде лежати поряд з президентом країни і могили їх можна відрізнити виключно за надгробної табличці.
95 відсотків співробітників-колег звертаються в країні на “ти”. Мова звичайно про німецькомовної групи, у французів кшталт “ти” в мові немає.
У країні чотири державні мови, але національний домен CH походить з латинського Confœderatio Helvetica – Конфедерація Гельветика. Просто, щоб ні в якої національної групи не було переваги.
Те ж саме стосується і столиці. У Швейцарії її немає. Є місто, де сидить уряд – Берн. І все.
Але повернемося до Веве. Будівля ратуші зовсім непримітне. Місце, де живуть головні міські мужі, не змушує тремтіти жижки обивателя.
Коли я прийшов на центральну площу, то неприємно здивувався. Гігантське місце в самому центрі міста перед головною визначною пам’яткою – колишнім зерносховищем (відчуваєте тут пафос?), нині переобладнаним під турбюро, виявилася забитим припаркованими автомобілями.
Ну окей, раз так дивно вирішили, зате вже на краях гігантської паркування розбили бичклабы і прапор затишку знову гордо піднявся на містом.
Що в Веве сама мякотка? Це те, що з будь-якої точки міста в одну сторону відкривається шикарний вид на Женевське озеро…
…а подивишся у зворотний бік – і бачиш гори. Круто ж!
На гору Мон-Pelerin (800 метрів) можна піднятися на фунікулері.
Там в принципі нічого цікавого, якщо не вважати, що посеред повного безлюддя нам несподівано зустрівся мирно пасеться…олень.
Можна оцінити достаток місцевих, які проживають у розкішних будинках, при цьому без натяку на пафос. Жодних огорож з кулеметними гніздами і VIP-шлагбаумами.
Головне місце тяжіння звичайно ж набережна. Тут вся міська життя!
З Женевським озером пов’язаний невеликий холівар, який я вже встиг відчути в коментарях до своїх постів. Німці і росіяни кажуть Женевське озеро/Genfer See, але місцеві обов’язково принципово виправлять на французьку версію Lac Leman.
В озері цікаво пірнати. На дні покояться останки більше 40 літаків і кораблів. І навіть цілі залізничні склади, затонулі в результаті обвалення мостів або з’їзду з рейок.
Середній швейцарець поїдає в рік до 12 кілограмів шоколаду. Для порівняння, американець лише 5 кілограмів. Але при цьому я ніде не бачив стільки спортивних людей на ЗОЖе, як у Швейцарії.
Може тому що є такий факт: в будь-якій точці Швейцарії максимальна відстань до якої-небудь гори або озера не більше 16 кілометрів. А гори і озера, як відомо, завжди примушують людей спалювати калорії.
А якщо немає озера або гори, можна на козі пострибати.
Я люблю, коли навколо мене виключно красиві, спортивні люди. І Швейцарія ніколи не розчаровує мене в цьому аспекті. Наче мало їй догоджати мені розкішною природою і сервісом, вона ще і красивих людей постійно підсовує!
Але не завжди на спорті! Це ж Швейцарія. Тут все на розслабоні. Тут же не треба вмирати на гантелях і дієтах, щоб за забезпеченого чоловіка вийти заміж або в профі подаватися. Можна спіймати кайф, зробити паузу і перейти в горизонтальне положення. Прилягти на травичку, випити вина, з’їсти місцевий сир з дірками, які швейцарці чомусь називають “очима”.
До речі про пафос, напевно на найдорожчій землі в світі, на березі Женевського озера народ спокійно так вирощує помідори.
У музеї їжі Alimentarium можна не платити за вхід 10 франків, щоб дізнатися багато цікавого про базової потреби людини, а можна і абсолютно безкоштовно повалятися в м’яких кріслах з найсмачнішим видом на озеро і гори.
Можна читануть журнальчик.
І повторююсь, і не втомлюся повторювати – ніяких черг, ніяких натовпів, ніякого стресу. Всі немов зроблено тільки для тебе. Немов тільки тебе тут і чекали.