Як обібрали бабусю з граблями

13

У нас на дачі прямо навпроти ганку росте величезний кущ червоної смородини.

Величезний, тому що давно не вирізали старі гілки, все руки не доходять. Але кущ плодоносить щороку великими ягодами, незважаючи на занедбаність.
Однак, червоних ягід скільки років поспіль ми дочекатися не могли. Їдемо в неділю ввечері — на кущі море рожевих ягід, приїжджаємо через тиждень у п’ятницю ввечері — зелені кущі, подекуди на кущі стирчить то тут то там червона ягода.
Ну, думаємо, внадилися до нас злодії за смородину ходити. І ось один рік ми вирішили поселити на час збору врожаю бабусю, щоб проконтролювала процес. Бабуся бойова, граблі завжди при ній.
І ось приїжджаємо ми якось в п’ятницю на дачу, дивимося — а кущ-то знову весь зелений, жодної ягідки.
Обібрала бабуся ягідки, значить, вже.
-Ну, що, бабуся, — питаємо, — мабуть, смородинового варення та джему наварила нам на п’ять років вперед?
Бабуся сидить на ґанку з граблями в обнімку, ридає.
-Не буде у вас ні варення, ні джему! Не встежила я!
-Та хто ж злодій-то? Хто посмів при вас кущ обібрати, у кого вистачило совісті?
І тут бабуся, що сиділа досі сумна і трохи жива на ганку, схопилася жваво і по-молодецьки і, розмахуючи граблями.
-Сойки! Сойки! — закричала вона і кинулася до куща.
Тут-то нам стала зрозуміла таємниця зниклої смородини.
В густих гілках давно не знав обрізання куща, звили гніздо птаха.
Ось вони, не відходячи, так би мовити, від каси, і крали стільки років наші ягоди. Де ж за ними встежити нашої, нехай і бойовий, бабусі.
-Ви подивіться на цих сойок, — продовжувала ганяти граблями по ділянці птахів бабуся.
-Ви подивіться, які вони пикаті повиростали на моїй смородині!
З тих пір ми всіх птахів, що літають над нашим ділянкою, називаємо сойками, навіть якщо вони дрозди.
-Он які пикаті сойки полетіли, — говоримо ми іноді, дивлячись на літаючих птахів. І згадуємо бабусю з граблями.
А ягоди в сезон ми тепер рятуємо так.