Якою була б територія Росії, якщо б вона не вийшла з Першої світової

85


У минулому році світ відзначив столітній ювілей закінчення Першої світової війни, в якій Росія зазнала найбільше втрат (близько 2,5 млн. загиблими), і, належачи до табору переможців, парадоксальним чином виявилася переможеною країною.
Цікаво, як могла виглядати географія Російської імперії, якби не сталося революції 1917 року, і Росія не вийшла з війни напередодні перемоги в ній. Територіальні придбання, які збиралася зробити Російська імперія, були ще в ході війни обіцяні їй угодами з союзниками або заявлені в різних деклараціях.
Східна Пруссія і рішення польського питання
Встановлення нового кордону з Німеччиною нерозривно пов’язувалося з рішенням польського питання. В серпні 1914 року, незабаром після початку війни, Верховний головнокомандувач Російської армією, дядько царя великий князь Микола Миколайович виступив з прокламацією до поляків, в якій закликав їх виступити на боці Росії, щоб завоювати для себе після війни територіальну єдність і самостійність. Малося на увазі, що буде об’єднана вся Польща в етнографічних кордонах. Ці означало, що до нової Польщі будуть приєднані від Німеччини південь Східної Пруссії, Познанський округ і частина Східної Сілезії. Нова Польща повинна була скласти автономне політичне утворення під верховною владою російського царя.
Іншу частину Східної Пруссії передбачалося приєднати безпосередньо до Російської імперії. Це побажання висловив міністр закордонних справ Росії Сергій Сазонов у листі до міністрів закордонних справ Англії та Франції у вересні 1914 року. У листопаді того ж року Микола II озвучив це побажання більш виразно у бесіді з французьким послом Морісом Палеологом. Посилаючись на стратегічні міркування російського Генерального штабу, цар заявив про бажаність анексії Росією території Німеччини на схід від Вісли.
Та ж завдання викладалася в записці, поданій цареві на початку 1915 року перебували у відставці колишнім невдалим полководцем на російсько-японській війні генералом Олексієм Куропаткин. При цьому Куропаткін, виправдовуючись наявними у Німеччині планами депортації населення з тих російських територій, які хотіла б приєднати вона, вказував на необхідність виселити німців зі Східної Пруссії і заселити туди російських селян, які відчувають брак землі.
Приєднання австрійській частині України
Для російського уряду і широких громадських кіл не було сумніву, що війна з Австро-Угорщиною ведеться заради визволення слов’янських народів з-під її влади. При цьому вважалося само собою зрозумілим, що повинна завершитися «російська ирредента», тобто всі землі, заселені росіяни (до яких тоді відносили всіх східних слов’ян), безпосередньо приєднані до Російської імперії.
Росія приступила до виконання цього плану, не чекаючи закінчення війни. Коли восени 1914 року російські війська зайняли більшу частину австрійської Галичини, тобто Західної України, ця територія була фактично приєднана до Російської імперії. На ній було утворено Галицийское генерал-губернаторство зі столицею у Львові. Генерал-губернаторство охоплювало чотири області: Львівську, Тернопільську, Чернівецьку та Перемишльську. Передбачалося, після заняття Закарпатської Русі, створити там п’яту губернію з центром у Унгваре (Ужгороді). У Західній Україні вводились у дію закони Російської імперії.
Таким чином, за підсумками Першої світової війни Росія мала намір приєднати всі землі Австро-Угорщини, населені українцями. На захід в той час ці землі простягалися далі, ніж сучасна західна межа України. Західну частину Галичини з містом Краковом, населену поляками, передбачалося включити в нову Польщу.
Приєднання у Туреччині
З часів Кримської війни в Росії був популярний гасло «хрест на святу Софію!», що означав звільнення Константинополя з-під влади мусульман і його приєднання до православної Російської імперії. З новою силою він воскрес під час Балканських воєн 1912-1913 рр. Бажання остаточно вирішити це питання військовим шляхом було у Миколи II так сильно, що він у серпні 1914 року не побажав дати Туреччини гарантії недоторканності території в обмін на турецький нейтралітет. Він волів, щоб Туреччина виступила на боці Німеччини, щоб мати законний привід до захоплення Царгорода.
У березні 1915 року міністри закордонних справ Росії, Великобританії та Франції підписали секретну угоду, за яким західні держави погоджувалися на приєднання до Росії, за підсумками війни, залишилася у європейській частині Туреччини, проток Босфор і Дарданелли і прилеглої до протоками смуги азіатського берега Туреччини.
У цей же час російські війська займали частину турецької Вірменії, а турецькі власті почали геноцид вірменського населення. На порядок денний постало вірменське питання. У травні 1916 року була підписана угода, названа за прізвищами міністрів закордонних справ трьох держав угоди Сайкса—Піко—Сазонова, яке визначало контури розділу всієї Османської імперії.
До Росії, крім Проток, повинна була відійти також вся населена до війни вірменами частина Туреччини, тобто турецька або Західна Вірменія. Вона включала в себе район озера Ван, міста Карс, Ерзурум, Ерзінджан. До Росії відходила також частина чорноморського берега Туреччини до міста Трабзон включно.
Майбутній статус Вірменії залишався відкритим і підлягав вирішенню Росією. Це могли бути губернії Російської імперії або автономне утворення, подібне Фінляндії і Польщі. У 1915-1917 рр. зайнята російськими військами частину турецької Вірменії де-факто вже була частиною Росії. Там почало здійснюватися будівництво стратегічної залізниці. У січні 1917 року приступили до організації нового козацького війська у верхів’ях річки Євфрат.