Стратегічна авіація США як останній аргумент Вашингтона в боротьбі за енергетичний контроль над Європою
Безпрецедентно висока активність американської стратегічної авіації в небі над Балтійським морем, що спостерігається вже більше тижня, породила в ЗМІ масу припущень і відвертих домислів на тему — навіщо і кому це потрібно?
Найбільш популярна версія зводиться до того, що бомбардувальники Стратегічного авіаційного командування (САК) ВПС США B-52H тренувалися в нанесенні ракетно-ядерного удару по базах російського флоту на Балтиці. Заголовки страхітливі. Наприклад такий – «Бомбардувальники ВПС США зімітували ядерну атаку на Калінінград»:
«Експерти припустили, що таким чином B-52H Stratofortress відпрацьовували навчальну задачу з нанесення ядерного удару по цілях на території Калінінградської області. Як пише портал Avia.pro, після трьох випадків імітації ядерних атак на територію Росії американські літаки вперше спробували наблизитися до кордонів повітряного простору країни в нічний час.»
Оскаржувати подібні твердження було б нерозумно. Хоча б тому, що реальна мета подібних польотів достеменно відома тільки членам екіпажів цих літаків, а також їх командуванню. Тим не менш, стовідсоткова надуманість такої версії цілком очевидна, оскільки ніяких прямих вказівок на її реалістичність немає і в помині.
А оскільки в найближчому майбутньому навряд чи загрожує бути сопричисленными до лику допущених до сокровенних таїн САК ВПС США, то не залишається нічого іншого, як по крупицях збирати фактичні дані, які можуть пролити хоч якесь світло на підґрунтя цих таємничих і все більш частих польотів. Чинених, до того ж, практично по одному маршруту.
Так от, якраз відомості про цьому маршруті доступні у відкритих джерелах і, на відміну від голих здогадок, є фактичною підставою для деяких висновків.
Перш за все, кидається в очі те, що якщо накласти «дорожню карту» польотів американських стратегічних бомбардувальників, то вона практично повністю співпаде з іншого картою. Як ви думаєте, з якою? Абсолютно вірно – з картою прокладання дном Балтійського моря російських газопроводів «Північний потік» і «Північний потік-2» . А точніше західній частині цих газотранспортних систем поблизу берегів Німеччини. Ось перед вами ці карти, судіть самі:
Маршрути газопроводів «Північний потік» і «північний потік-2» в Балтійському морі
Маршрути польотів американської стратегічної авіації в Балтійському морі в березні 2019 р.
Таким чином, можна вважати цілком доведеним, що американські «стратеги» кружляють над Балтикою не де попало, а безпосередньо і прямо над тими ділянками морської акваторії, по дну якої прокладені нитки стратегічних газопроводів.
Але що вони там роблять? І яка тут може бути зв’язок?
Відповідаю. Наступним фактом, який є абсолютно безперечним і, отже, повинен нами враховуватися, є те, що правлячі кола США вкрай незадоволені будівництвом російських морських газопроводів в Європу. Якщо коротко, по-перше, тому, що вони псують їм всю картину відносин з Європою у видах максимально жорсткою геополітичної прив’язки цього регіону до англосаксонського Заходу. А, по-друге, плутає всі карти великого американського бізнесу, який сам би хотів бути головним продавцем газу в Європу.
Американці з цього приводу пресують Німеччину по повній програмі. Справа дійшла вже до того, що Вашингтон без зайвого політесу нагадує Берліну про те, що Німеччина де-факто окупована країна і повинна виконувати всі накази окупаційної держави. Загалом, не відношення, а дрова повні.
Але німці на цей раз капітулювати явно не збираються, Газопровід будується, а ось американського посла, за його окупаційні замашки, вимагають депортувати.
Загалом, нічого не допомагає. Але Штати не з тих, хто готовий відступитися від своїх планів. Тим більше при таких, гранично високих геополітичних і геоекономічних ризики.
А раз так, то у них залишається тільки один шлях — підвищувати ставки, поки не буде досягнутий прийнятний результат.
І тут на арену виходить стратегічна авіація США. Ні, я звичайно не готовий стверджувати, що В-52 незабаром розбомблять в дрібну пил обидва морських газопроводу, що йдуть в Німеччину, щоб поставити на місце «втратили нюх» німців. Хоча, повинен сказати, що ймовірність такого удару все ж трішки вище, ніж ядерна бомбардування Росії, яку зараз всі дружно обговорюють.
Що ж стосується фактів, то і тут, як кажуть в Одесі, «їх є у мене».
Справа в тому, що важкі американські «бомбери» мають реальну можливість заподіяти фізичну фатальний збиток підводних газопроводів, якщо така завдання їм буде поставлено. Для чого на озброєнні цих літаків, серед іншого, знаходиться і дуже цікаві «девайси». А саме авіаційні морські донні неконтактні міни, пристосовані для високоточної постановки з повітря — Mk 64 Quickstrike-J і GBU-62 Quickstrike-ER.
Навантаження навчальних авіаційних хв Mk 62 QuickStrike у бомбовий відсік бомбардувальника Boeing B-52H Stratofortress ВПС США (c) theaviationist.com
Більше того, такі міни не просто є в арсеналі ВПС США. Ще три роки тому, а точніше в червні 2016 року, в ході натовських навчань в Балтійському морі “BALTOPS-2016” американські В-52 проводили практичні постановки таких хв (в їх навчальної версії) безпосередньо в Балтійському морі. Причому, приблизно в тих місцях, де в майбутньому повинен був пройти «СП-2».
Ще тоді автор цих рядків звернув увагу на цю вельми підозрілу повітряно-мінну операцію. І написав про це статтю, в якій, зокрема, було сказано наступне:
«Вже сам по собі цей факт виглядає незвичайним. Зазвичай для постановки таких мін застосовуються морські патрульні літаки або навіть палубні винищувачі f-18. А тут відразу підключили стратегічну авіацію. Що вже саме по собі підкреслює той факт, що потенційні цілі таких мінних ударів повинні мати велику військово-політичну значимість для США. Що ж це за такі цілі, заради яких американці готові навіть кидатися в тісному Балтійському морі донними мінами?
Справа в тому, що морські міни вищевказаного типу є досить високоточною зброєю. Так званий «коефіцієнт ймовірного відхилення» для міни Mk 62 QuickStrike, наприклад, складає всього шість метрів. Не знаю, навіщо така точність попадання у воду потрібна для боротьби з бойовими кораблями противника, які все-таки ходять не по рейках і можуть відхилитися на сотні метрів в будь-яку сторону. Але от для ураження нерухомих підводних об’єктів, на зразок того ж газопроводу, таку зброю дуже навіть підходить. До того ж американські донні міни даного типу мають обладнання для польоту по плануючої траєкторії, що дозволяє їх скидати за десятки кілометрів, забезпечуючи тим самим високу скритність мінної постановки.»
Варто нагадати, що тоді – три роки тому рівень конфронтації у німецько-американських відносинах був значно нижче. У всякому разі, тоді не було й мови про спроби депортації з Німеччини посла США, або про погрози Трампа ввести економічні санкції проти Німеччини. Так що градус напруженості очевидним чином виріс.
І я б не став виключати, що якщо справи у відносинах США та Німеччини і далі підуть так незграбно, актуальність використання донних мін проти балтійського газопроводу в очах Вашингтона може різко зрости. На першому етапі у форматі прямої загрози Берліну піти на крайні заходи через його непоступливість. А потім і у форматі практичної реалізації цієї загрози.
Зрештою, Америка ніколи не зупинялася ні перед якими правовими або моральними обмеженнями в тих випадках, коли вони заважали їй зірвати великий куш. Для держави, що одним розчерком пера призначає президента іншій країні, як у випадку з Венесуелою, або, одним розчерком пера, передає територію однієї країни іншій, як у випадку з Голанськими висотами, нічого неможливого в принципі немає.
Тим більше, що Німеччина, за фактом, дійсно окупована американцями країна, яка за будь-якого, не зможе протистояти жодним діям США. А якщо спробує, то за призначенням іншого, більш поступливого німецького канцлера, у Вашингтона справа не стане. А так званої «світової громадськості» популярно пояснять, що бомбардування «Північних потоків» американськими донними мінами виключно добру справу. Так як була єдиною можливістю зупинити російську агресію і врятувати Європу». Так що ощасливлені таким способом європейці ще й спасибі скажуть свого заокеанського заступника.
Юрій Селіванов, спеціально для Front News
