Мені вже здалося дивним, що для проникнення в відсталі і віддалені ефіопські села до нас приставили автоматників. А виявилося: і не даремно, але й без особливої користі.
У першій селі вони негайно ж затіяли бійку з мером, який хотів за іноземців отримати бабла. Але куди його мотика проти АК-47. Російське дітище перемогло, хоча дід і замахувався, і виникало. Перші півтори хвилини.
Потім привели наречених. Відмовили.
В наступному селі автоматники чомусь залишилися у машини. А ми пішли в поодинці.
Подумаєш: я що, африканські села не захоплював в одне обличчя? Йду, як зазвичай, немов Боніфацій, обліплений дітьми.
Ось тільки у дітей почали в руках з’являтися сокири та мотики, а самі вони здійснювати страхітливі дії з якогось танцю. Ну сопливий десятирічна дитина страху, звичайно, навряд чи нажене, але з сокирою шанси значно підвищуються.
А потім в нас полетіли камені. Я розвернувся і для початку видав вогняну тираду, яку для ютуба довелося запикивать, але вона ґрунтувалася на прочитаної «Хатині дядька Тома» і декількох цитати з фільму «Жмурки».
На хвилину діти принишкли від нерідний, але гучної мови, після чого каменепад продовжився. Ці обамеянги йшли паралельно за кущами, а ті, що постарше, нападали вже у відкриту.
Дійшли до машини. Дісталося і старійшини, якого зустріли по дорозі. Висловив з вживанням виразів з пісень Тупака про те, як погано він виховує молодь. Дісталося і автоматникам, що воювали біля машини. Кажу, ви тут своїми калашами в носі ковыряете, а мені трохи сапка в голову не прилетіла.
Ось така прогулянка вийшла під гаслом «Скажи расизму… „іноді“!»
