52-річна журналістка і літературний критик Ганна Наринская днями зробила у своєму Facebook відверте зізнання. Вона розповіла, що стала жертвою сексуальних домагань, коли їй було вісім років.
У мене був сусід по двору — зараз я розумію, що йому було років 16, а тоді він здавався мені дорослим чоловіком. Кожен день — всю весну і потім всю осінь — це було як повинність, оброк, просто по праву сильного. За сміттєпроводом. Не “до останнього”, але все навколо. Восени я стала сама шукати його, прямо відразу після школи, щоб це було вже зроблено і я звільнилася на сьогодні. Потім це якось зупинилося,
— пише вона в соцмережі.
За її словами, про це вона не розповідала нікому до недавнього моменту. Своїй мамі вона зізналася, що піддалася насильству лише місяць тому, а громадськості — тільки зараз, у своєму блозі. А зробити це визнання її спонукав скандальний фільм про Майкла Джексона “Залишаючи Неверленд” (Leaving Neverland), в якому співака звинуватили в педофілії.
Я не буду брехати, що це искорежило мене на все життя і якось страшно змінило. Тобто може бути, але я не те, щоб особливо це відчували. І вже точно не вважала себе травмованої — ну було щось дуже неприємне, минуло. Окрім одного: коли у мене народилася дитина і трохи підріс і трапилася якась ситуація, ну, не знаю, хто у парку взяв її за руку, мене просто з’явилося розуміння, що я руками розірву всякого, хто спробує щось віддалено таке зробити. І це — саме те, що говорить один з героїв фільму. Що він зрозумів, що, власне, з ним відбувалося, коли у нього народилася дитина. Я дуже точно знаю це відчуття. Та ще і тому вірю,
— продовжує вона.
В опублікованій раніше у “Новій газеті” статті “Музика покарана” Наринская писала про те, що історії Уейда Робсона і Джеймса Сейфчака (головних героїв фільму “Залишаючи Неверленд”. — Прим. ред.) здалися їй правдивими і переконливими.
Справа в розповідях тих самих виросли хлопчиків. У них є найважливіше — достовірність. І якщо до перегляду можна міркувати про феномен “те, що було не зі мною, пам’ятаю”, то після — зовсім ні. Справа навіть не в дрібних — і цілком порнографічних — подробиці, які вичавлює режисер Ден Рід із співрозмовників, а в достовірності емоційною. Наприклад, у словах, що головною травмою в дитинстві для дітей було не те, що, власне, з ними робив Джексон, а те, що він змінив їх на інших хлопчиків (а потім тих — на наступних),
— пише вона в статті.
Ганна Наринская з сином Гришею
Я б дуже дорого віддала, щоб цього плями не було в моїй пам’яті і щоб усякий раз, йдучи, скажімо, в гості і проходячи повз сміттєпроводу певної конфігурації, я не здригалася б не від реальної смороду, а від якоїсь смороду пам’яті,
— уклала в своєму пості журналістка.
Нагадаємо, що фільм викликав неоднозначну реакцію суспільства. Деякі радіостанції практично відразу ж після виходу картини прибрали зі свого ефіру пісні Майкла Джексона, але знайшлися й ті, хто став на захист поп-короля: приміром, Маколей Калкін, Аарон Картер, дочка музиканта Періс та інші його родичі.
